Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, реалізовувати який покликана кожна нація.
Виходячи із цього в контексті вивчення даної проблеми ми не ставимо за мету виробити єдине бачення сутності глобального інтересу, для нас цікавою є певна амбівалентність при розгляді його змісту. У цьому плані глобальний інтерес ми розглядаємо як необхідну умову та засіб світового розвитку, а також здебільшого як виклик, що призводить до зникнення національного інтересу, позбавляючи тим самим окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку.
При цьому, на нашу думку, недоцільним є розгляд глобального та національного інтересів у певному тотожному зв’язку, тому що вони як такі можуть між собою і не перетинатись. Це підтверджується й концепціями окремих дослідників, які вказують на те, наскільки могутньою сама по собі є національна держава, наскільки вона є здатною до реалізації власного національного, а потім вже і глобального інтересу.
Так, на думку І. Крістола, "… маленька нація може відчувати, що її національний інтерес починається і закінчується на її кордонах: саме тому її зовнішня політика майже завжди має оборонний характер, тоді як велика нація з широким колом інтересів на додаток до матеріальних турбот завжди має ідеологічні інтереси" [1].
Саме тому в умовах глобалізації, яка декларує високий рівень взаємозалежності між державами, окрема могутня держава, маючи для цього відповідні пріоритети (економічний, політичний, а головне - військовий), може вдаватись до нав’язування світові свого національного інтересу, але в такому контексті він уже буде мати глобальний характер.
Глобальний інтерес, у свою чергу, виявляє чітко увиразнену потребу реалізації геополітичної стратегії заради розвитку та функціонування світу у сучасних глобалізаційних умовах. Це вказує на те, що глобальний інтерес має трансцендентний і транснаціональний характер, адже він відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і стосується світового устрою в цілому. Тобто це свідчить про те, що глобальний інтерес незалежно від того, яка саме ідея закладена у його змісті, має бути реалізованим та дотриманим як у межах кожної національної держави, так і на глобальному рівні.
Таким чином, глобальна несправедливість є результатом нерівномірного розподілу матеріальних і духовних ресурсів у межах світового простору та нерівномірних умов для належної реалізації прав і захисту людського потенціалу. Однією із причин цього є неефективна глобальна соціальна політика, яка не забезпечує створення спеціальних інституцій для сприяння та реалізації людського потенціалу в умовах світового розвитку.
Проте у цьому плані не слід заперечувати вже існуючий досвід функціонування таких транснаціональних інституцій, які фактично і беруть на себе значну частину функцій з реалізації соціальних, економічних та загальнолюдських умов розвитку, гарантуючи, таким чином, рівні умови для життєдіяльності окремих суб’єктів світового простору.
Це ще раз підтверджує те, що в умовах глобалізації найбільш увиразненою стає ідея глобальної несправедливості, оскільки сьогодні більше як ніколи люди знають як розвивається сучасний світ, а тому й не бажають миритись із проблемами глобальної несправедливості, коли "у певній країні частина людей живе на віллах або в квартирах із кондиціонованим повітрям, тоді як інша частина - в печерах або ж і глиняних будиночках" [4].
Це свідчить про те, що в сучасному світі навіть у межах розвинених держав і тих, що перебувають на етапі розвитку, розрив між багатими та бідними все більше зростає. Це, у першу чергу, пояснюється тим, що одні держави мають більш динамічну стратегію розвитку, а інші - менш динамічну, що призводить до відповідного дисбалансу між ними. Підтвердженням цього у 2000 р. стала заява К. Аннан, що "майже половина населення планети все більше вимушена існувати менше ніж на 2 долари на день і близько 1,2 мільярди людей мають 1 долар на день" [5].
Унаслідок цього ми можемо констатувати новий зміст глобального інтересу - долання глобальної нерівності у розвитку сучасного світу. Важлива роль у цьому належить наданню до небагатим країнам, яка проявляється, на думку К. Томашевської, у формі забезпечення "прогресу демократизації". Свідченням цього, зокрема, є різні трансформаційні перетворення, які подекуди ініціюються з боку транснаціональних структур чи окремих національних держав і мають на меті зміну вектора розвитку національної політики [6].
Таким чином, людство сьогодні добре розуміє потенціал своїх людських можливостей і те, наскільки він з позицій світового розвитку є належно реалізованим у межах окремої національної держави. Саме тому стратегія людського потенціалу має бути зорієнтована на забезпечення суспільного розвитку, аби таким чином здолати глобальну нерівність у розвитку держав.
Ertalab yozgi tabiat manzarasi inson uchun juda sehrli va jozibali ko'rinadi. Ko'tarilayotgan quyosh atrofdagi hamma narsani yumshoq va iliq nurlari bilan yoritib turadi. O't, butalar - bularning barchasi shaffof shudring bilan qoplangan. Ba'zan tumanning engil va shaffof pardasi hamma narsaga osilgan. Oldindan yangi salqinlik ertalabki salgina esayotgan shabada bilan birlashtiriladi. Osmon hali odatiy ko'k bilan porlamaydi, lekin vaqtincha quyosh chiqqandan so'ng tarqalib ketadigan kichik oq bulutlar bilan qoplangan. Hali ham barcha kuylar bilan chalingan qushlarning xorlari yo'q, lekin vaqti-vaqti bilan erta kaptarlarning xirillashi eshitiladi. Hamma joyda sukunat, deyarli tovushlar yo'q.Ammo to'satdan, quyoshning birinchi nurlari ufqning orqasidan paydo bo'ladi va bir necha daqiqadan so'ng quyosh odatdagidek osmonga chiqadi va tabiat jonlanayotgandek tuyuladi: siz darhol qushlar, shamollar qo'shig'ini eshitishingiz mumkin shamol, bulutlar tarqaladi va yorqin ko'k osmon ochiladi. Tong tabiatining surati har qanday odamga yoqimli bo'lib, o'zining ulug'vorligi bilan uning qarashlarini o'ziga jalb qiladi.
Марианский желоб - это узкая депрессия на западе Тихого океана, протянувшаяся вдоль Марианских островов почти на 1500 км, центр его приходится на 15° с.ш. и 147°30' в.д. Имеет V-образный профиль, крутые под 7-9° склоны, плоское дно шириной 1-5 км, разделенное порогами на несколько замкнутых депрессий с глубиной 8-11 км. Максимальная глубина - 11022 м - расположена в южной части, измерена советским исследовательским судном «Витязь» в 1957 г.; она является также наибольшей глубиной Мирового океана. Марианский желоб относится к типу периферийных желобов. Это желоба, расположенные по периферии океанов. Данный тип желобов широко распространен в Тихом океане, ограниченно в Индийском океане и сильно локализован в Атлантике и Средиземном море. Они обычно параллельны островным дугам и молодым прибрежным горам, имеют, как правило, сильно асимметричный поперечный профиль. Со стороны океана к желобам такого типа примыкает глубоководное океаническое дно, а с противоположной стороны - островная гряда или высокий горный хребет. Превышение гребней горных хребтов или островных гряд над глубоководным дном может составлять более 17 км. Исследования Марианского желоба были положены английской экспедицией судна «Челленджер», проводившей первые системные промеры глубин Тихого океана. Этот военный трехмачтовый корвет с парусным оснащением был перестроен в океанографическое судно для гидрологических, геологических, химических, биологических и метеорологических работ в 1872 г. Также значительный вклад в изучение Марианского глубоководного желоба был сделан советскими исследователями. В 1958 г. экспедиция на «Витязе» установила наличие жизни на глубинах более 7000 м, тем самым опровергнув бытующее в то время представление о невозможности жизни на глубинах более 6000-7000 м. Регистрирующий звуки прибор стал передавать на поверхность шумы, напоминающие скрежет зубьев пилы по металлу. В то же время на мониторе телевизора появились неясные тени, похожие на гигантских сказочных драконов. У этих существ было по несколько голов и хвостов. Через час ученые американского научно-исследовательского судна «Гломар Челленджер» забеспокоились, что уникальная аппаратура, изготовленная из балок сверхпрочной титаново-кобальтовой стали в лаборатории НАСА, имеющая шарообразную конструкцию, так называемый «еж» диаметром около 9 м, может остаться в бездне навечно. Было принято решение поднять ее немедленно. «Ежа» извлекали из глубин более восьми часов. Как только он появился на поверхности, его немедленно положили на специальный плот. Телекамеру и эхолот подняли на палубу «Гломар Челленджера». Выяснилось, что прочнейшие стальные балки конструкции были деформированы, а стальной трос, на котором ее опускали, оказался наполовину перепиленным. Кто пытался оставить «ежа» на глубине и зачем – абсолютная загадка. Подробности этого интереснейшего эксперимента, проведенного американскими океанологами в Марианской впадине, были опубликованы в 1996 году газете «Нью-Йорк Таймс» (США).
Это не единственный случай столкновения с необъяснимым в глубинах Марианской впадины. Нечто подобное случилось с немецким научно-исследовательским аппаратом «Хайфиш» с экипажем на борту. Оказавшись на глубине 7 км, аппарат неожиданно отказался всплывать. Выясняя причину неполадок, гидронавты включили инфракрасную камеру. То, что они увидели в последующие несколько секунд, показалось им коллективной галлюцинацией: огромный доисторический ящер, впившись зубами в батискаф, пытался разгрызть его как орех. Опомнившись, экипаж привел в действие устройство именуемое «электрической пушкой». Чудовище, пораженное мощным разрядом, скрылось в бездне.
Необъяснимое и непостижимое всегда привлекало людей, поэтому ученые всего мира так хотят ответить на «Что таит в своих глубинах Марианская впадина?»