Объяснение:
Счастье. Какое оно? Какого человека мы называем счастливым? Во все времена люди задавали эти вопросы. Правы, наверное, те, кто считает, что счастливого человека можно заметить сразу. Это видно по человеку, от счастья которого, у него светятся глаза. Счастливый человек всегда улыбается, и во всем находит что-то необычное, красивое, на что раньше не обращал внимания. Счастливый человек – это человек, который достигает своей цели. Наверное высшим счастьем является удовлетворение от успеха. Быть счастливым хочет каждый из нас. Мы рождены для того, чтобы быть счастливыми и делать счастливыми других людей. И у каждого из нас свое представление о счастье. Каждая маленькая радость, небольшой успех, достижение чего-либо делают нас счастливыми. Я считаю себя счастливым, потому что у меня есть семья, которую я люблю. У меня есть друзья, которых я уважаю. У меня есть музыка, которая мне нравится.
или
Я счастливый человек, на самом деле, не знаю, но не в этом суть. Для меня счастье, просто жить стараться с радостью каждому дню. Я достигаю целей, которые ставлю перед собой, но не всегда это получается. Я довольно жизнерадостный человек. Для этого многого не требуется, всего лишь немного усилий и улыбок. Еще я счастливый человек, потому что я свободен. У меня есть право любить того, кого я хочу, жить с кем мне хорошо, получать образование по своему усмотрению, выбор работы и профессии. Это я могу сделать сам. А самое главное счастье – это мои родители и верные друзья.
Відповідь:
Літературний багаж. Пригадайте, що таке міф. Які уявлення давніх людей нро закономірності життя, світ і будову Всесвіту відобразилися у вивчених вами міфах? Пригадайте давньоіндійський міф про золоте яйце.
Однією з найдавніших священних книг людства є Веди. Ця пам’ятка словесності стала підґрунтям мистецтва, релігії та філософії Давньої Індії. А створили її нащадки племен, що вторглися до Індії приблизно в середині II тис. до н.е. й називали себе аріями (тобто «благородними», «гідними»).
Написано Веди давньоіндійською літературною мовою - санскритом, яка є одним із джерел європейських мов, зокрема й української. Тому неважко зрозуміти, що санскритське слово «veda» означає «знання», «мудрість», адже походить від кореня «vid», як і українське «відати», «знати».
Згідно з віруваннями індуїстів, Веди - це одкровення богів, які були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого й усно, у поетичній формі, передавалися з покоління в покоління. Згодом їх було записано. На думку дослідників, укладання Вед відбувалося протягом XVI-V ст. до н.е. Однак через нетривкість матеріалу, на якому відтворювали священні тексти (для цього використовували деревну кору та
пальмове листя), найдавніші манускрипти1, що збереглися до нашого часу, датують XI ст.
До Вед входять чотири збірки (сам-хіти): «Рігведа» - збірка гімнів; «Самаведа» - збірка пісень; <Яджурведа» - збірка жертовних формул, описів ритуалів; «Атхарваведа» — збірка магічних формул і заклинань.
Усі складові священної книги важливі: щоб здобути прихильність богів, їх треба уславити, і щонайліпше в піснях; жертвопринесення з’єднує земний світ зі світом богів; і, звісно ж, треба знати заклинання, що до уникнути біди, хвороби, смерті. У цьому, власне, виявляється така особливість стародавньої літератури, як синкретичність -тобто неподільність, єдність різнорідних елементів.
Пояснення: