Мабуть, немає такої людини, котра б не замислювалася про сутність товариськості, дружби. У ранній юності ці питання хвилюють особливо, від них залежить розв'язання життєвих проблем.
Потреба в дружбі існувала в усі часи і в усіх народів, існує ця потреба і у сучасних людей. І не дивно, що сьогодні багато дітей вважають справжню дружбу рідкістю й відносять її до минулого. Позаяк у поняття «дружба» кожен вкладає свій сенс. Спробуємо разом з ученими розібратися, чим відрізняється товариськість і дружба, яке значення вкладають у ці поняття сьогодні й яке вкладали раніше.
Товариськість і дружба — це сталі експресивні між-особистісні стосунки. Товариськість — це стосунки на ґрунті приналежності до того самого колективу. Дружба — це стосунки на ґрунті індивідуального вибору та особистої симпатії. Дуже часто товариські стосунки переростають у дружні. Спільна діяльність у колективі згуртовує, допомагає зробити вибір. Прислів'я говорять: «Розумний товариш — половина дороги», «Не пізнавай товариша за три дні, а пізнавай за три роки», «Справжні друзі пізнаються в біді».
Друзями можуть бути й сусіди, й ті, хто живе в інших місцях, якщо їх об'єднують духовні інтереси. У спілкуванні друзів важливі спільні заняття й захоплення, дозвілля, обмін думками. Найчастіше в юнацькому віці друзів шукають серед ровесників, керуючися рівністю у стосунках та взаєморозумінням. У дорослих дружба інша, вона багато в чому відрізняється від юнацької. Й це зрозуміло: різні проблеми, турботи — дорослим не вистачає часу на такі бажані спілкування через сімейні обов'язки, службові справи, а юним куди той час подіти, немає де його провести, немає де докласти силу; у дорослих — проблема, де дістати, де взяти; у юних — проблема, як знайти взаєморозуміння, споріднену душу, як утвердити себе. Хто може краще зрозуміти тебе?
Звичайно, такий, як і ти. Але чому не кожний, а тільки деякі з ровесників?
На всі ці питання намагаються відповісти вчені. Саме намагаються, позаяк сьогодні в людині занадто багато загадок. «Раніше мені здавалося: веселий любить веселого, маленький—маленького, слабкий—слабкого, що, мовляв, сам порядний і шукає порядних друзів. Справді, й так буває, тільки не завжди. Раніше я навіть радив, кому з ким дружити; тепер я не люблю втручатися, не знаю»,— такою є думка письменника й лікаря Януша Корчака. Але є й інші думки. Фундатор психоаналітичної теорії 3. Фрейд дружбу, як і будь-який інший людський потяг і прихильність, вважав формою статевого потягу.
У книзі «Дружба» професор І. С. Кон висловлює свою думку стосовно причин, які впливають на вибір друзів. Це і спільність статі, віку, збіг чи подібність поглядів, інтересів, рис характеру. «Проте друг — не просто друг, а саме інше Я; друзі покликані не дублювати, а взаємозбагачувати один одного».
Дружбу, на відміну від інших міжособистісних стосунків, характеризують близькі, довірливі стосунки, спільні інтереси, прихильності. В словнику з етики є таке визначення дружби: «Дружба — форма міжособистісних стосунків, яка базується на спільності інтересів і взаємному вподобанні».
Психологами було проведено опитування, в результаті якого визначили головні неписані правила дружби. Ось деякі з них: ділитися новинами про свої успіхи, добровільно допомагати у разі потреби й намагатися, щоб другу було приємно в твоєму товаристві; впевненість у другові й довіра до нього; захищати друга за його відсутності; бути толерантним до його друзів; не критикувати друга публічно, зберігати довірені таємниці.
Пошук друга в юнацькому віці пов'язаний з потребою в інтимному спілкуванні. Ти відкриваєш свій внутрішній світ, по-новому відчуваєш себе, тобі хочеться бути водночас і таким, як усі, і зовсім не подібним до інших. Змінюються мова спілкування, стиль одягу, манери поведінки, вони стають перепусткою в особливий світ, який інколи не зможуть зрозуміти навіть найкращі батьки. Зрозуміти зможуть такі, як ти сам, твої ровесники. Почуття самотності, внутрішня порожнеча посилюють потребу знайти споріднену душу, здатну зрозуміти тебе. Пошук друга, який вміє бути відданим, береже таємниці, з яким можна обговорити всі проблеми, інколи буває дуже тривалим — це залежить від типу особистості, від її вимогливості, уподобань
Объяснение:
ответ:Важнейшим направлением деятельности доминиканцев было углублённое изучение теологии с целью подготовки грамотных проповедников. Центрами ордена стали Париж и Болонья — два крупнейших университетских города Европы. В 1221 году доминиканцы имели 70 монастырей, в 1256 году в ордене было 7000 монахов.
Объяснение:
Испанский монах Доминик (1170–1221), активный участник крестового похода против альбигойцев, в 1215 году основал в Тулузе монашеский орден для борьбы с еретиками на юге Франции. В 1216 году папа Гонорий III утвердил орден доминиканцев и предоставил ему чрезвычайные полномочия в борьбе с ересью. Доминиканцы быстро расширили пределы своей деятельности и охватили ею значительную часть Западной Европы. Через 15 лет после основания своего первого монастыря они уже располагали 60 монастырями. «Забота о душах» и борьба с ересью проводились доминиканцами с железной настойчивостью и жестокостью. Орден требовал предоставления ему строжайшего надзора над всем образованием. Доминиканцы прибирали к своим рукам обучение богословию и схоластике и не допускали никакого «вольнодумства». Они основали собственные учебные заведения (в том числе в Болонье, Кёльне, Оксфорде), завладели богословскими кафедрами в университетах Парижа, Падуи, Праги и др. Из доминиканских школ вышло немало известных инквизиторов, в еще большей степени орден являлся поставщиком низшего и среднего персонала инквизиционных судилищ (в 1232 году инквизиция была передана в руки доминиканцев). Гордясь своей рабской угодливостью и «собачьей» верностью папскому престолу, доминиканцы называли себя псами Господними. С XIII века орден развернул широкую миссионерскую деятельность, основал множество монастырей вне Западной Европы (в частности, под Киевом на Руси, в Персии и Китае). После основания в XVI веке ордена иезуитов доминиканцы постепенно утратили прежнее значение.