Объяснение:
Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.
Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці "Вовк та ягня" характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.
На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі "У сильного безсилий винен завсігди...".
У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.
На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: "Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня" — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але гаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.
В Великом княжестве Литовском всё делопроизводство велось на собственно западнорусском языке. Но отношение к православным менялось. Вначале они занимали достойное положение. Но после Кревской унии началось распространение католичества. Со временем только у католиков осталось право занимать государственные должности.
Однако в XVI веке в княжестве установилась веротерпимость, шляхта всех конфессий была уравнена в правах. Примерно такое же положение сохранилось и после создания Речи Посполитой. Вскоре после Люблинской унии по Статуту 1588 году Великое княжество Литовское получило автономию. Западнорусский оставался государственным языком, сохранялось уважение к православию, даже несмотря на появление в 1596 году униатской церкви (с почти православными обрядами, но подчинявшейся папе римскому). Ситуация изменилась только в результате тяжелейших войн середины XVII века, также против России. Только после них православие было почти вытеснено католичеством и униатством, а государственными языками были объявлены только латынь и польский, польский же стал и языком общения правящего сословия.