Основа академічної доброчесності полягає у написанні оригінальних авторських наукових робіт. «Крадіжка» чужих текстів і думок, а відсутність у роботі адекватного посилання на першоджерела є прямим порушенням не лише етичних норм, але й закону.
В українському законодавстві дотримання авторського права та захист інтелектуальної власності мають гарантувати Конституція, Кодекс про адміністративні порушення, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, а також закон «Про авторське право та суміжні права». У 2017 році у ст. 42 закону «Про освіту» на офіційному рівні ввели термін «академічна доброчесність» та визначили основні засади її дотримання.
Незважаючи на формальну наявність юридичного підґрунтя, на практиці це — лише крапля в морі, адже часом ознаки плагіату в наукових роботах із тих чи інших причин просто не помічають. Так, наприкінці березня 2017 року Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) презентувала звіт «Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017». У 8 главі звіту під назвою «Academic dishonesty – cheating and plagiarism in Ukrainian higher education» («Академічна непорядність — шахрайство та плагіат в українській вищій школі») констатувався високий рівень цих ганебних явищ в Україні.
У світовій практиці також немало скандальних і прикрих ситуацій із виявленням академічної недоброчесності у вищих ешелонах влади. Що вже казати про студентів.
Вчені також плагіатять. Інколи свідомо, інколи — ні. Перечитавши сотні наукових робіт та книг, деякі з вивчених раніше тез можуть бути несвідомо запозичені під час написання нової авторської роботи. Тому навіть фахівцеві іноді важко уникнути запозичень. В інших випадках науковець робить це навмисно.
Боротьба із плагіатом у наукових роботах потребує багато часу та сил. Навіть якісно знайти copypaste «вручну» — практично нереально. Якщо змістовно оцінити роботу - це завдання для профільного експерта, то осягнути безмежні кількості текстів, які наразі доступні всім у відкритому доступі - це може виявитися напрочуд складним завданням навіть для групи науковців, вже не кажучи про часові затрати на це.
Нині, хоча і є прописані норми законів, однак часто бракує ефективних і налагоджених процедур оцінювання текстів на наявність різновидів академічного шахрайства. Крім цього, не слід забувати й про «людський фактор» — аналізувати текстові роботи й порівнювати їх з іншими науковими доробками задля виявлення порушень академічної доброчесності є нелегким завданням для однієї людини як технічно, так й інтелектуально.
Царь-колокол был отлит в 1735 году.
В 1730 году императрица Анна Иоанновна поручила Миниху найти в Париже мастера, который смог бы перелить разбитый колокол Григорьева. Нужно было перелить колокол с добавлением металла и доведением его веса до 10 тысяч пудов.За работу взялся Иван Федорович Моторин. Сначала была изготовлена небольшая модель колокола. После этого все чертежи, включая схему подъема колокола, были отправлены на утверждение в Петербург.
После согласования документов в 1733 году Иван и Михаил Моторины начали отливку колокола. Работы были закончены 25 ноября 1735 года
