Восстание Спартака сначала было воспринято с презрением и считалось обыкновенным проявлением недовольства рабов и гладиаторов[5]. Античные авторы воспринимали восстание прежде всего как нарушение общественного порядка[6]. Все источники о восстании исходят от одной стороны — свободных граждан Рима[6]. Нет ни одного документа, написанного рабом или бывшим рабом, поэтому их точка зрения неизвестна[6].
Важнейшие источники по восстанию Спартака — Саллюстий, Плутарх и Аппиан. Гай Саллюстий Крисп написал в 40-х годах I в. до н. э.[7] историю Рима с 78 года до н. э. (мятеж Лепида) до 67 года до н. э. (образование первого триумвирата). В этом труде описывалось восстание Спартака, но, к сожалению, он сохранился только во фрагментах. Если бы он дошёл до нас полностью, он стал бы одним из самых ценных источников по этой теме[6].
Известный древнегреческий биограф Плутарх в жизнеописании Красса написал о восстании Спартака. Это жизнеописание входит в его сборник «Сравнительные жизнеописания», в котором он описывает и сравнивает биографии знаменитых греческих и римских деятелей. Этот сборник является очень полезным источником для римской и греческой истории, так как там собрано много деталей и различных традиций[8]. Однако Плутарх не очень критически относился к описываемому[8]. Его главными целями были изучение природы человека и личностной психологии и морализирующее воздействие на читателя[8]. Плутарха поразило благородство характера Спартака[9], в то же время он гораздо ниже оценивал Красса, считая, что римский полководец силой характера заметно уступал Спартаку[9]. В жизнеописании Красса Плутарх посвятил Спартаку значительно больше внимания, возможно, для того, чтобы показать, каким незначительным был Красс[9].
Аппиан был греком из Александрии, который написал во II веке н. э. труд «Римская история» в 24 томах. Тома XIII—XVII называются «Гражданские войны». В этих томах описываются события в Риме с 133 по 35 год до н. э.[8] Это единственный исторический памятник, где даётся последовательное описание событий II—I вв. до н. э. Эти книги сохранились полностью и проливают свет на некоторые драматические детали восстания[6].
Античные и византийские историки относились к восстанию в целом негативно. Рабство в то время считалось нормой, а восстание рабов — нарушением общественного порядка. Положение начало изменяться лишь во второй половине XVIII века. В 1769 году Вольтер одним из первых сослался на это восстание в контексте обоснования права людей на вооружённое сопротивление угнетателям[10]. Он назвал восстание Спартака «справедливой войной, действительно единственной справедливой войной в истории»[11]. Во время Великой французской революции Спартак приобрёл образ неукротимого героического борца за свободу. Тогда же появляются первые научные исследования о Спартаке[10].
Карл Маркс поставил Спартака на центральное место в римской истории. В письме Ф. Энгельсу он сказал, что Спартак — «истинный представитель античного пролетариата» и «самый великолепный парень во всей античной истории». У марксистов Спартак стал сознательным революционным лидером с определённой социальной программой[12].
В СССР восстание Спартака рассматривалось как первая в истории революция; был создан образ Спартака-революционера, боровшегося против эксплуатации угнетённого класса[13]. Идея именования восстания Спартака первой революцией трудящихся появляется в трудах советского историка А. В. Мишулина, автора двух работ о Спартаке: «Спартаковское восстание» (1936) и «Спартак» (1947). Он писал: «…рабы становились пролетариями, и создавались предпосылки для более высокой стадии классовой борьбы, ставящей своей задачей уничтожение всякой частной собственности, ликвидацию капиталистического строя. Революция рабов была необходимым звеном в борьбе за окончательную ликвидацию эксплуатации человека человеком»[14]. Ранние советские историки писали о так называемой «революции рабов». По мнению историка С. И. Ковалёва, революция рабов происходила в два этапа (первый — с 136 по 36 год до н. э., второй — с конца II века по V век) и стала одной из причин падения Западной Римской империи[3]. Однако позже он отошёл от своей концепции, а в 1960-е гг. была выработана более объективная оценка восстания Спартака
Ведення м'яча. Ведення м'яча в баскетболі виконується, як провой рукою, так і лівою. Це залежить від місця розташування гравця на майданчику щодо щита. Якщо гравець стоїть обличчям до щита і знаходиться праворуч від кільця, то атака проводиться правою рукою, зліва щодо щита лівої. Виконуючи ведення м'яча, гравець повинен правильно визначити ситуацію під час гри і прийняти рішення про атаки кільця. Найбільш раціональним кутом атаки вважається 45 градусів щодо щита.
Ловля м'яча. Перше, що необхідно для реалізації атаки, визначити місце для лову м'яча для виконання двох кроків. Необхідно розрахувати і підібрати виконання останнього удару, при веденні правою рукою, удар м'ячем об підлогу під крок лівою ногою.
Виконання двох кроків. Розрахунок довжини кроку для виходу на позначені точки, а так само місце відштовхування після виконання двох кроків є необхідними елементами при русі. Оволодівши м'ячем двома руками (права рука ззаду м'яча ліва знизу м'яча) під крок лівою ногою, починається відлік двох кроків. Кожен гравець вважає до двох про себе. Перший крок правою ногою гравець робить довгий вперед, другий лівою ногою короткий з підготовкою вистрибування високо вгору.
Виведення м'яча в точку кидка. Під час виконання двох кроків і відліку м'яч плавним рухом піднімається вгору після кожного кроку. Руки займають положення права знизу м'яча, ліва зліва від м'яча.
Вистрибування вгору з однієї ноги. Висота стрибка той же є елементом точного попадання м'яча в кошик. Разом з виносом рук з м'ячем вгору виноситься і права нога, зігнута в коліні, це сприяє збільшенню висоти стрибка.
Кидок м'яча в кошик. Необхідно вибрати правильну точку відскоку м'яча від щита і силу кидка, з якої він посилається. Як правило, це правий верхній кут прямокутника над кільцем. Кидок м'яча по кільцю з відскоком від щита, під кутом до нього, здійснюється в максимально високій точці виносу м'яча. М'яч посилається м'яким рухом кисті правої руки зі зворотним обертанням м'яча щодо горизонтальної осі. При правильному виконанні кидка м'яч, відскочивши від щита, потрапляє в кільце. Необхідно відзначити, що підсумком виконання всіх елементів, попадання з двох кроків в русі, є результат кидка з попаданням в кільце. Без попадання всі попередні дії вважаються безрезультатними. Кидок є основним елементом баскетболу. Робота над ним вимагає максимальної концентрації і техніки виконання. Необхідно правильно готуватися до кидка. Вміти управляти своїми м'язами тіла з правильним чергуванням напружувати і розслабляти. Вибирати правильну траєкторію польоту і обертання м'яча. Правильно оцінювати ситуацію для кидка в грі-поруч захисник чи ні. Кидок самий трудомісткий елемент баскетболу. Хто вміє потрапляти - той вміє вигравати.
Приземлення після стрибка. Правильне приземлення після стрибка є невід'ємною частиною виконання кидка з двох кроків в русі. Після виконання атаки кільця в стрибку м'язи знаходяться в розслабленому стані. Необхідно сконцентруватися, скоординуватися, правильно вибрати положення тіла і постановку ніг. При недотриманні цих вимог це може привести травмі і вибування надовго з тренувального процесу.
ответ к вопросу по русскому языку: