Предмет исследования: формирование понятия «высокие технологии» и оценка критериев для отнесения отрасли к высокотехнологичной. Цель исследования: дополнить и расширить понятие высокотехнологичной отрасли, отразив наиболее важные факторы развития данных отраслей. В качестве примера используются отрасли Германии, как страны, поставившей целью развитие высоких технологий в принятой высокотехнологичной стратегии. Метод проведения исследования: Проведение сравнения и анализа существующих на данный момент определения «высокие технологии», выявление наиболее важных особенностей данного понятия. Анализ рейтингов индексов инновационного развития для определения наиболее существенных условий для развития высокотехнологичных отраслей. Синтез полученных данных для расширения понятия «высокотехнологичные отрасли». Результаты исследования: расширено понятие «высокотехнологичные отрасли», сделан особый акцент на важность учета такого фактора как персонал, занятый в НИОКР. Подчеркивается значимая роль государства в развитии высоких технологий, игнорируемая многими определениями. Данные результаты могут применяться в развитии дальнейших теорий по оценке вклада персонала в НИОКР и особой роли человеческого капитала в экономике знаний. Кроме того, результаты имеют практическое применение — увеличение числа высококвалифицированных кадров и укрепление взаимодействия бизнеса и науки будет вносить значительный вклад в рост доли инновационных продуктов. Улучшение экономических показателей развития страны, создание благоприятной правовой среды ведет к полной реализации стратегий высокотехнологичного и инновационного развития. Выводы: Понятие «высокие технологии» требует постоянного дополнения по мере их развития, поскольку они являются объектом достаточно новым для экономики. В результате данного исследования предлагается учитывать важность критерия — занятые в НИОКР для отнесения отрасли к высокотехнологичной. Кроме того, дана оценка важности участия государства в инновационном развитии, поскольку политика, разработанная государством создает необходимые условия для комфортной работы инновационных предприятий по созданию новейших продуктов. Ключевые слова: высокие технологии, инновации, отрасли, занятые в НИОКР, инновационные индексы. Высокотехнологичные отрасли: определение Вопрос определения высокотехнологичных отраслей является актуальным в последнее время, на наш взгляд, поскольку в эпоху перехода в новый технологический уклад стали возникать отрасли как абсолютно новые, так и порожденные комбинацией существующих отраслей, которые уже не вписываются в традиционную классификацию, предложенную ОЭСР. Классификация отраслей на высокотехнологичные, среднетехнологичные высокого уровня и низкого уровня и низкотехнологичные была предложена ОЭСР в 1984г. по критерию интенсивности расходов на НИОКР и пересмотрена лишь в 2009г. [3] Некоторые страны установили свое пороговое значение данного критерия в силу более высокого уровня технологического развития отраслей и необходимостью более четкого выделения высокотехнологичных отраслей (например, Германия). В Германии отрасли с расходами на НИОКР менее 2,5 % считаются низкотехнологичными, в то время как по классификации ОЭСР эти отрасли относятся к среднетехнологичным высокого уровня. В 2009г. Классификация ОЭСР была пересмотрена, критерии для отнесения отраслей к той или иной группе изменены.
не забудьте правильно оформить цитату:
Шполянская, А. А. Высокотехнологичные отрасли: определение и условия развития / А. А. Шполянская. — Текст : непосредственный // Молодой ученый. — 2015. — № 22 (102). — С. 518-522. — URL: https://moluch.ru/archive/102/22775/ (дата обращения: 03.12.2020).
ст. у Київській Русі в обігу були так звані „київські” гривни, які мали шестикутну форму і важили 150г. срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й „новгородські гривни”. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240г. Перехідною від „київської” до „новгородської” була „чернігівська” гривна, за формою дуже близька до „київської”, а за вагою — до „новгородської”. Але найцікавіша форма у „волзької” гривні: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і „татарські гривні”, що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.
Невдовзі після хрещення Володимиром Русі, розпочалося монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т.зв. „златники” та „срібляники” — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб — тризуб.
Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою „гривна” почала вживатися назва „рубль”. Рублі були частинами гривні. Назва „рубль” пішла від слова „рубить”, тому що прут серебра вагою в гривню розрубувався на чотири частини, які і називалися рублями. Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — „карбованець”) стає символом російської, а потім і радянської монетної системи.
Першим грошовим знаком Української Народної Республіки 19 грудня 1917 року став карбованець, художником якого був Георгій Нарбут. Вважається, що саме завдяки йому було відновлено пам'ять нашому давньому символу Тризубу, який використовував ще Володимир як символ роду Рюриковичів, і який згодом став Державним Гербом України. Тоді Нарбут використовував Тризуб при оформленні банкнот. Але вже 1 березня 1918 року замість карбованців було введено гривню. Перші гривні (номінали 2,10, 100, 500, 1000, 2000) друкували в Берліні. Гривня дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень.
Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів за гетьманату П.Скоропадського.
У квітні 1918 року Павло Скоропадський знову ввів карбованці.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
Під час німецької окупації України у м.Рівному діяв німецький банк „Україна”. Окупаційними грошима на території України служили карбованці Рейхскомісаріату, які перебували в обігу лише на окупованій Рейхом території України паралельно з рейхс- та окупаційними марками.
Історія грошей незалежної України починається в 1991 році з відривних купонів. Після розпаду СРСР Україна залишилася з рублями – грошима вже неіснуючої держави, емісія яких перейшла до Російської Федерації. З вересня 1991 року Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі і молода незалежна держава, крім низки економічних проблем, постала перед проблемою відсутності власної грошової одиниці. У січні 1992 року паралельно з рублем в обіг було випущено тимчасову (як планувалося, на 4-6 місяців), грошову одиницю – купоно-карбованець багаторазового використання. Який, втім, перебував в обігу до вересня 1996 року до введення гривні, заповнивши до квітня 1992 року весь готівковий оборот, витіснивши рубль.
Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу", грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, яка обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців.
У 1992 році перші зразки української гривні були виготовлені в Канаді компанією Canadian Bank Note Company (105 контейнерів номіналом до 20 гривень) та британською компанією De La Rue plc, яка розміщувалася на Мальті (номіналами 50, 100 та 200 гривень) за ескізами В. І. Лопати за участю Бориса Максимова. Для виготовлення купюр була використана комбінована техніка - гравюра на сталі і літографія.
У 1994 році на банкнотній фабриці Національного банку України була введена у дію перша лінія по виготовленню банкнот, де їх виготовляють до сьогодні. Банкнотна фабрика відрита у 1994 році, розташована у м.Києві. Монетний двір був заснований у 1998 році. Тоді ж Національний банк України отримав власну виробничу базу з виготовлення монет масового обігу, пам'ятних і ювілейних монет, нагородної продукції.