Обличчя в бабусі зараз таке, наче вона молиться. Це тому, що вона дуже любить сад, доглядає і уболіває над ним, кожна в ньому нащепа міцно перев’язана стьожками, видертими із рукавів її сорочок». • «…Саме ще йде поглянути на свою втіху-садок. Кожне деревце тут посаджене її руками, й до кожного з них вона мала своє тихе слово. Було так цікаво слухати, коли бабуся, наче з ріднею, розмовляє з деревами, тому я й ув’язуюсь за нею. Але бабуся не полюбляє, щоб хтось прислухався до її розмови з садком. Тому вона зараз тільки підійшла до кількох дерев, поторкала їх руками, щось ла й незабаром повела мене в хату». • «Недовго пережила його й дружина: тяжко засумувавши, вона злягла, а коли почула свою смертну годину, підвелася, сама вибіліла стіни, помастила домівку, принесла з городу прив’ялих чорнобривців, купчаків і паністки, розкидала по хаті і звеліла увечері скликати рідню. При поганенькому, бензином заправленому сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуся. …Через день бабуню поховали поруч з дідусем».
Объяснение:
Объяснение:
А)20
В40