Длина́ волны́ — расстояние между двумя ближайшими друг к другу точками в пространстве, в которых колебания происходят в одинаковой фазе.
График волны функции (например, физической величины) y, распространяющейся вдоль оси Оx, построенный в фиксированный момент времени (t = const). Длина волны λ может быть измерена как расстояние между парой соседних максимумов y (x) либо минимумов, либо как удвоенное расстояние между соседними точками, в которых y = 0
Длина́ волны́ (в линии передачи) — расстояние в линии передачи, на котором фаза электромагнитной волны вдоль направления распространения меняется на 2π[3].
Длину волны можно также определить:
как расстояние, измеренное в направлении распространения волны, между двумя точками в пространстве, в которых фаза колебательного процесса отличается на {\displaystyle 2\pi };
как путь, который проходит фронт волны за интервал времени, равный периоду колебательного процесса;
как пространственный период волнового процесса.
Представим себе волны, возникающие в воде от равномерно колеблющегося поплавка, и мысленно остановим время. Тогда длина волны — это расстояние между двумя соседними гребнями волны, измеренное в радиальном направлении. Длина волны — одна из основных характеристик волны наряду с частотой, амплитудой, начальной фазой, направлением распространения и поляризацией. Для обозначения длины волны принято использовать греческую букву {\displaystyle \lambda }, размерность длины волны — метр ([м]).
Как правило, длина волны используется применительно к гармоническому или квазигармоническому (например, затухающему или узкополосному модулированному) волновому процессу в однородной, квазиоднородной или локально однородной среде. Однако формально длину волны можно определить по аналогии и для волнового процесса с негармонической, но периодической пространственно-временной зависимостью, содержащей в спектре набор гармоник. Тогда длина волны будет совпадать с длиной волны основной (наиболее низкочастотной, фундаментальной) гармоники спектра.
Объяснение:
прочитай это всё там есть)
Навесні 1066 року Гарольдів брат Тостіг Годвінсон, що ворогував на той час із Гарольдом, здійснив рейд на південно-східне узбережжя Англії. Флот для рейду він набрав у Фландрії, пізніше до нього долучились кораблі з Оркнейських островів. Флот Гарольда змусив Тостіга пересунутись на північ, де він атакував східну Англію та Лінкольншир. Напад було відбито братами Едвіном графом Мерсійським та Моркаром графом Нортумбрійським. Покинутий більшістю послідовників, Тостіг відступив до Шотландії, де й провів літо, збираючи нові сили.
Тим часом Вільгельм підготував для вторгнення великий флот та армію, зібрані не лише з Нормандії, але з усієї Франції, в тому числі значні контингенти з Бургундії та Фландрії. Зосереджені у Сен-Валері-сюр-Сом, війська були готові до виступу біля 12 серпня, але операцію з перетинання каналу було відкладено, чи то через несприятливі погодні умови, чи через спроби уникнути зіткнення з потужним англійським флотом. Фактично нормани висадились в Англії за кілька днів після перемоги Гарольда над норвежцями та спричиненого цим розпорошення його морських сил. Висадка відбулась у Певенсі у Сассексі 28 вересня, після чого нормандці збудували дерев'яний замок біля Гастінгсу, з якого здійснювали набіги на навколишні землі.
По завоюванню стосунки між англо-нормандською монархією і французькою короною дедалі погіршувалися. Ще до вторгнення Вільгельм мав значну напругу у стосунках із Капетингами, що ще більше зросла через підтримку Капетингами його сина Роберта Куртгеза, який пішов війною на свого батька, а згодом і на своїх братів. Як герцог Нормандський Вільгельм та його нащадки були васалами французького короля, але як король Англії він був йому рівнею.
У 1150 році, зі створенням анжуйської імперії, Плантагенети, наступники норманських герцогів, контролювали половину Франції та всю Англію, переважаючи Капетингів. Суперечності, що виникали з цієї ситуації, загострювались ще більше зі зростанням сили французької монархії та розширенням її прав та влади над васалами. Криза остаточно проявилась у 1204 році, коли Філіп ІІ французький відібрав у норманів та анжуйців усі їхні володіння у Франції, за винятком Гасконі.
Уже у 12 столітті, як свідчить «Діалог щодо палати Скарбниці», відбулось значне зростання кількості змішаних шлюбів між природними англійцями та норманськими іммігрантами. У наступні століття, особливо після того, як у 1348 році пандемія Чорної смерті винищила значну частку англійської знаті, ці дві групи ще більше перемішались, аж поки відмінності між ними не стали ледь помітними.
Норманське завоювання вважається останньою успішною спробою завоювання Англії, хоча перемога голландців у Славетній Революції 1688 року може розглядатись як наступне успішне вторгнення з континенту; важливу різницю становить той факт, що під час Славетної Революції одна частина англійського правлячого класу, згуртована навколо Парламенту, співпрацювала з іноземними силами, щоб витіснити іншу частину правлячого класу, згуртовану навколо монархічної династії Стюартів, тоді як під час норманського завоювання було замінено увесь правлячий клас Англії.
Объяснение: