В своєму оповіданні «Білий кінь Шептало» відомий український письменник В. Дрозд порушив важливі соціальні проблеми, які повинні хвилювати кожну особистість, що схильна до самовираження і самоусвідомлення.
Алегоричний образ білого коня Шептала став у оповіданні символом особистості, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточення. Читаючи твір, розумієш, що думки коня, які висловлює в оповіданні письменник – то думки справжньої, особливої, неординарної людини, а зовсім не тварини. У суспільстві таких людей часто називають «білими воронами», тому навіть біла масть героя оповідання обрана не випадково і є своєрідним натяком на цей відомий вислів.
Кінь Шептало відчував свою неординарність, він пам’ятав, що його мати працювала у цирку, пам’ятав і розповіді про своїх предків – диких білих коней. Але попри ці знання йому доводилося зливатися з табуном. Це Шептало робив для того, щоб уникнути вибору, щоб не впасти в око жорстокому табунщику Степанові, щоб уникнути навіть його гострого погляду.
Однак, прагнення Шептала сховатися було викликане зовсім не бажанням стати частиною єдиного, але безвільного табуну. Його гнітила принизлива робота пересічних колгоспних коней, йому було огидне відчуття близькості пітних крупів табуна, якого навіть на водопій ганяли не до річки, а до колодязного корита. До речі, це теж підкреслює обмеженість світу, у якому доводилося жити Шепталові.
Автор оповідання ніби звертається до свого героя із запитанням: «Чи зможе він усе життя бути позаду непривітного конюха, бігати серед спітнілих колгоспних коней, пити з корита скаламучену воду і постійно уникати натовпу?». Та незабаром з’являється і відповідь: білий кінь Шептало все-таки показує свій норов і з загорожі тікає до луків. На просторі від відчуває себе таким же вільним, як і його предки – білі дикі коні. Він купається у річці, лежить на траві, пасеться.
Змивши з себе сіру брудну пилюку, Шептало стає білосніжним і сам вражається своєму віддзеркаленню у річковій воді. Саме цей момент стає поясненням того, чому конюх дозволяє собі бити Шептала так само, як і інших коней, хоча той був особливим. Дивлячись на себе білосніжного, Шептало усвідомлює свою особливість, великодушно пробачає конюха Степана і навіть починає за ним сумувати.
Врешті-решт Шептало повертається до колгоспного табуна, а щоб зранку знову біти сірим, таким, як і усі інші, викачується у багнюці. Але глибоко в свідомості Шептала не згасає думка про те, що він все одно особливий. І доки у ньому буде жити таке самовизначення, його нікому не зламати. Та серед сірого натовпу все ж краще бути таким же сірим.
У оповіданні «Білий кінь Шептало» В. Дрозд створив досить поетичний образ коня – незвичайної особистості, яка прагнула свободи, але залишалася в неволі, яка хотіла самовиразитися, але, скута сірою буденністю, залишалася серед натовпу, дозволивши собі один-єдиний день вільного життя
Виды бросков в баскетболе Все броски в баскетболе можно классифицировать по следующим категориям: Задействование рук при броске а)Бросок двумя руками 1)сверху 2)от груди 3)снизу 4)сверху вниз 5)добивание б) Бросок одной рукой 1) сверху 2) от груди 3)снизу 4)сверху вниз 5)добивание Взаимодействие со щитом а)Возможность отскока 1)бросок с вращением без отскока от щита 2)бросок с отскоком от щита б)Направление к щиту 1)прямолинейный по отношению к щиту бросок 2)бросок под углом к щиту 3) параллельный бросок Позиция и передвижение игрока а)характер движения игрока 1)бросок с места 2)бросок в движении 3)бросок в прыжке б)расстояние до кольца 1) дальний бросок - трех очковый 2) средний бросок 3) близкий бросок (из под щита, сверху)
Техника броска в баскетболе с отскоком от щита
Броски в баскетболе с отскоком от щита выполняются преимущественно с близкой дистанции. Обучение броскам целесообразно начинать с позиции под углом 45 градусов из под кольца с правой стороны правшам и с обратной левшам как наиболее простой из возможных. Бросок необходимо выполнять с отскоком от щита. Для правшей целью является правый верхний угол прямоугольника, изображенного на щите (точка 1). Траектория броска с минимальной дугой, практически прямолинейная. Забросить мяч в корзину возможно и при попадании в другую точку, изменяя силу броска, придавая вращение, но целью должен быть именно правый верхний угол. Также не забываем тренировать технику броска с противоположной позиции. Следующим этапом в освоении бросковой техники с места является прямолинейный по отношению к щиту бросок. Для занятия правильной позиции необходимо подойти на пару шагов прямо от штрафной линии в направлении кольца. Не стоит заходить слишком близко под кольцо, так как в этом случае траектория полета мяча будет иметь очень большую дугу, что увеличивает сложность попадания в цель. Целью в данном случае является середина верхней стороны прямоугольника, изображенного на щите (точка 2). Если мяч при отскоке бьется в переднюю дугу кольца и при этом не попадает, следует уменьшить силу броска. После освоения бросков с места необходимо переходить к броскам в движении. Бросок начинается сразу же после второго свободного шага одновременно с выносом ноги на третий шаг. Момент броска оптимально выбирать, когда тело находится в наивысшей точке и вот вот должно опускаться. Ориентировочным началом свободных шагов при движении под углом к кольцу является второй маркер трапецевидной зоны, при прямолинейном движении - штрафная линия. Первый свободный шаг следует выполнять с той ноги, какой рукой будет выполняться бросок.
1. Запросить у царя статью финансирования на лабораторию, оборудование, и расходные материалы. 2. Закупить необходимое оборудование и расходные материалы: - весы - слона - золото в слитках. 3. Взвесить слона, определить количество золота, на которое слон тянет. 4. Составить отчёт царю на папирусе о выполненной лабораторной работе. 5. Оборудование и расходные материалы оставить себе для последующих опытов. (Шутка. Это я так поступил бы, но не Архимед. Он был более честным).
На самом деле масса слона будет одна и та же, будешь ли измерять его золотыми гирями, или железными. Поэтому слон и весы всё-таки нужны, но золото в слитках можно заменить на железные гири. Узнал массу слона на весах - разделил её на плотность золота (а Архимед уже знал плотность золота из опытов с короной того же царя), и готов ответ - столько-то МЕТРОВ КУБИЧЕСКИХ золота. ответ же требуется в единицах объёма, ты же догадался из условия?
Определённый интерес представляет в этой задаче определить плотность слона. Для этого слона необходимо полностью погрузить в большую ванну, и измерить сколько воды выльется. Но при этом слон может захлебнуться, и погибнуть, тогда защитники природы Greenpeace засудят Архимеда в Гааге, поэтому лучше не будем рисковать.
0
голосов
В своєму оповіданні «Білий кінь Шептало» відомий український письменник В. Дрозд порушив важливі соціальні проблеми, які повинні хвилювати кожну особистість, що схильна до самовираження і самоусвідомлення.
Алегоричний образ білого коня Шептала став у оповіданні символом особистості, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточення. Читаючи твір, розумієш, що думки коня, які висловлює в оповіданні письменник – то думки справжньої, особливої, неординарної людини, а зовсім не тварини. У суспільстві таких людей часто називають «білими воронами», тому навіть біла масть героя оповідання обрана не випадково і є своєрідним натяком на цей відомий вислів.
Кінь Шептало відчував свою неординарність, він пам’ятав, що його мати працювала у цирку, пам’ятав і розповіді про своїх предків – диких білих коней. Але попри ці знання йому доводилося зливатися з табуном. Це Шептало робив для того, щоб уникнути вибору, щоб не впасти в око жорстокому табунщику Степанові, щоб уникнути навіть його гострого погляду.
Однак, прагнення Шептала сховатися було викликане зовсім не бажанням стати частиною єдиного, але безвільного табуну. Його гнітила принизлива робота пересічних колгоспних коней, йому було огидне відчуття близькості пітних крупів табуна, якого навіть на водопій ганяли не до річки, а до колодязного корита. До речі, це теж підкреслює обмеженість світу, у якому доводилося жити Шепталові.
Автор оповідання ніби звертається до свого героя із запитанням: «Чи зможе він усе життя бути позаду непривітного конюха, бігати серед спітнілих колгоспних коней, пити з корита скаламучену воду і постійно уникати натовпу?». Та незабаром з’являється і відповідь: білий кінь Шептало все-таки показує свій норов і з загорожі тікає до луків. На просторі від відчуває себе таким же вільним, як і його предки – білі дикі коні. Він купається у річці, лежить на траві, пасеться.
Змивши з себе сіру брудну пилюку, Шептало стає білосніжним і сам вражається своєму віддзеркаленню у річковій воді. Саме цей момент стає поясненням того, чому конюх дозволяє собі бити Шептала так само, як і інших коней, хоча той був особливим. Дивлячись на себе білосніжного, Шептало усвідомлює свою особливість, великодушно пробачає конюха Степана і навіть починає за ним сумувати.
Врешті-решт Шептало повертається до колгоспного табуна, а щоб зранку знову біти сірим, таким, як і усі інші, викачується у багнюці. Але глибоко в свідомості Шептала не згасає думка про те, що він все одно особливий. І доки у ньому буде жити таке самовизначення, його нікому не зламати. Та серед сірого натовпу все ж краще бути таким же сірим.
У оповіданні «Білий кінь Шептало» В. Дрозд створив досить поетичний образ коня – незвичайної особистості, яка прагнула свободи, але залишалася в неволі, яка хотіла самовиразитися, але, скута сірою буденністю, залишалася серед натовпу, дозволивши собі один-єдиний день вільного життя