юпі́тер — п'ята та найбільша планета сонячної системи. відстань юпітера від сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о.(740–814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). разом із сатурном, ураном і нептуном юпітер класифікують як газового гіганта.
юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за землю. однак маса юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до сонця: для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. тим не менш у надрах юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4·1017 вт, що приблизно вдвічі перевищує енергію, яку ця планета отримує від сонця. вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.
планета була відома людям з глибокої давнини, що знайшло своє відображення в міфології і релігійних віруваннях різних культур: месопотамської, вавилонської, грецької та інших. сучасна назва юпітера походить від імені давньоримського верховного бога-громовержця.
низка атмосферних явищ на юпітері — такі як шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. примітним утворенням в атмосфері є велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з xvii століття.
юпітер має понад 67 супутників, найбільші з яких — іо, європа, ганімед і каллісто — було відкрито 1610 року. дослідження юпітера здійснюють за наземних і орбітальних телескопів, з 1970-х років до планети було відправлено 8 міжпланетних апаратів наса: «піонери», «вояджери», «галілео» та ін. у 2011 році було запущено автоматичну міжпланетну станцію юнона (. juno, також jupiter polar orbiter, розроблена наса і лабораторією реактивного руху), яка розпочала детальні дослідження юпітера 4-го липня 2016 року.
Для определения направления движения проводника в магнитном поле можно пользоваться правилом левой руки, которое формулируется следующим образом:
Если расположить левую руку так, чтобы магнитные линии пронизывали ладонь, а вытянутые четыре пальца указывали направление тока в проводнике, то отогнутый большой палец укажет направление движения проводника.
Сила, действующая на проводник с током в магнитном поле, зависит как от тока в проводнике, так и от интенсивности магнитного поля.
Основной величиной, характеризующей интенсивность магнитного поля, является магнитная индукция В. Единицей измерения магнитной индукции является тесла (Тл=Вс/м2).
О магнитной индукции можно судить по силе действия магнитного поля на проводник с током, помещенный в это поле. Если на проводник длиной 1 м и с током 1 А, расположенный перпендикулярно магнитным линиям в равномерном магнитном поле, действует сила в 1 Н (ньютон), то магнитная индукция такого поля равна 1 Тл (тесла).
Магнитная индукция является векторной величиной, ее направление совпадает с направлением магнитных линий, причем в каждой точке поля вектор магнитной индукции направлен по касательной к магнитной линии.
Сила F, действующая на проводник с током в магнитном поле, пропорциональна магнитной индукции В, току в проводнике I и длине проводника l, т. е.
F=BIl.
Эта формула верна лишь в том случае, когда проводник с током расположен перпендикулярно магнитным линиям равномерного магнитного поля.
Если проводник с током находится в магнитном поле под каким-либо углом а по отношению к магнитным линиям, то сила равна:
F=BIl sin a.
Если проводник расположить вдоль магнитных линий, то сила F станет равной нулю, так как а=0.