Металлу́ргия и металлурги́я[1] (от др.-греч. μεταλλουργέω — добываю руду, обрабатываю металлы) — область науки и техники, охватывающая процессы получения металлов из руд или других видов сырья, а также процессы, связанные с изменением химического состава, структуры и свойств металлических сплавов и производством разнообразных металлических изделий из них. В первоначальном, узком значении — искусство извлечения металлов из руд[2][3]. В настоящее время металлургия является также отраслью промышленности[4][5]
Объяснение:
думаю )
у 1903–1911 рр. проводив ічні дослідження басейну ріки дністер (підкарпаття і поділля); розробляв теоретичні й методичні основи ії, обґрунтував структуру ічної науки; підготував її понятійно-термінологічного апарату. напередодні 1-ї світової війни розробляв основи фізичної ії й ії україни в її етнічних межах. з початку світової війни заклав основи української політичної і воєнної ії, обґрунтував територіально-ічний аспект державної незалежності української нації, популяризував економіко-, соціально- й ічні знання про україну серед європейських народів.
степан рудницький зробив значний внесок у розвиток фізичної, політичної та соціально-економічної ії україни, а також історичної ії та ії населення нашої держави, картографії. він є автором понад 150-ти наукових праць, багатьох карт. писав українською, німецькою та польською мовами, праці видавалися також французькою, ійською, чеською, італійською, угорською, шведською мовами, що сприяло популяризації знань про україну, її територію і народ. підготував і видав шкільні підручники з ії україни. своїми науковими працями с.рудницький охоплював не лише питання ії, але й проблеми суміжних наук – історії, астрофізики, геології, політології, етнографії. як зазначає проф. о. шаблій, „наукові і науково-популярні праці с. рудницького є вагомим вкладом у підвалини української державності в той складний час, коли перед нею однозначно стояло питання: „бути чи не бути? ”, в становлення національної самосвідомості українського народу. за своїм значенням у царині українознавства вони співмірні з науковим внеском акад. м.грушевського”.