Навколо планети Марс обертаються два природні супутники — Фобос і Деймос. Після відкриття Галілеєм у 1610 році 4 супутників Юпітера астрономи вважали, що кількість супутників зростає вдвічі при переході до більш далекої планети Сонячноі системи. Оскільки у Землі був відомий один супутник — Місяць, а у Юпітера — 4, вважалося, що у Марса повинно бути 2 супутники. Про це написав Джонатан Свіфт у повісті «Подорож Гулівера на летючий острів Лапута». Дивним чином ця безпідставна з наукової точки зору гіпотеза справдилася.
Супутники Марса були відкриті в 1877 році американським астрономом Асафом Голлом, і названі на честь давньогрецьких міфологічних богів Фобоса та Деймоса
Обидва супутника обертаються навколо своїх осей з тим же періодом, що й навколо Марса, тому завжди повернуті до планети однією й тією ж стороною. Припливна дія Марса поступово сповільнює рух Фобоса, що врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс. Деймос, навпаки, віддаляється від Марса. Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер 1610 року. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною гаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса. 1643 року монах-капуцин Антон Марія Ширл стверджував, що бачив «марсіанські місяці». 1727 Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера» описав два маленьких супутники Марса, які були відомі астрономам острова Лапута. Вони оберталися навколо Марса за 10 і 21,5 годин. Про ці ж супутники 1750 року згадав Вольтер у романі «Мікромегас». 10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам. 1877 року американській астроном Асаф Холл, працюючи у військово-морський обсерваторії США з найбільшим у країні 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті знайшов Фобос та Деймос, два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які запропонував Свіфт на 150 років раніше.
Объяснение:
перекладеш в перекладачі
вроде так как-то
Объяснение:
Рельеф Канады очень многолик и разнообразен. Большую часть страны занимает холмистая равнина, ограниченная с запада и востока горными массивами вдоль побережья Атлантического и Тихого океанов. На западе, вдоль всего Тихоокеанского побережья пролегает огромная горная гряда Кордильер. Ширина этого горного пояса составляет около 600 километров. Канадские Кордильеры достигают высоты 2700 метров, они начинаются рядом небольших горных хребтов на Аляске. К югу от бассейна реки Лайард проходят Скалистые горы, поделенные реками на два расположенных хребта.
1. Северная Земля, Новосибирские острова, полуостров Таймыр, остров Врангеля - арктические пустыни
Лишнее: полуостров Камчатка
2. Липа, ясень, клён, дуб - широколиственные леса
Лишнее: берёза
3. Черепаха, верблюд, скорпион, гадюка - пустыня
Лишнее: лось
4. Птичьи базары, ледники, полярное сияние, почвы не развиты - арктические пустыни
Лишнее: пингвины
5. Короткое лето, полярная ночь, лемминги, болота - тундра
Лишнее: увлажнение недостаточное
6. Архангельск, Пермь, Красноярск, Якутск - тайга
Лишнее: Сочи
7. Дерново-подзолистые, увлажнение достаточное, ель, берёза - смешанные леса
Лишнее: песец
8. Увлажнение недостаточное, чернозёмы, ковыль, сайгак - степь
Лишнее: Норильск
9. Южное побережье Крыма, Сочи, кипарис, косуля - субтропический лес
Лишнее: карликовая берёзка
10. Саксаул, низовье Волги, подзолы, K=0.2 - полупустыня
Лишнее: резко-континентальный