Наземні природні зони, класифіковані по типу рослинності
Льодовики й полярні пустелі
Тундра
Тайга
Мішані ліси
Степи й лісостепи
Вологі субтропічні ліси
Середземноморські субтропічні ліси
Мусонні ліси
Напівпустелі
Пустелі
Напівпустелі
Лісосавани
Перемінно-вологі ліси
Вологі тропічні ліси
Високогірні альпійські луки
Високогірні ліси
Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони.
Объяснение:
ответ:Восто́чная Евро́па в узком смысле слова — географически центральная и северо-восточная Европа, населённая преимущественно славянскими народами, составляющая 2/3 территории этого подконтинента Евразии. Термин очень контекстно-зависим и даже изменчив; как отмечено в документе Организации Объединённых Наций, есть «почти так же много определений Восточной Европы, как областей науки» и «каждая оценка пространственных тождеств — по существу социальная и культурная конструкция».
Восточная Европа — область, находящаяся между Центральной Европой и Западной Азией, с отличительными чертами, присущими Византии, сформировавшимися под сильным влиянием Османской империи. Таким образом, европейскими историками признаётся преемственность крупнейших стран Восточной Европы культуре Эллинской, Римской и Византийской империй. Поэтому даже в колониальный период Западной Европы в Англии и Франции империями в полном смысле считались только Российская, Германская и Австрийская, находившиеся большей частью восточнее Эльбы. Империи Востока противопоставлялись цивилизациям Запада.
Другое определение было создано во время холодной войны и использовалось более или менее синонимично с термином Восточный блок. По этому определению все прежние социалистические европейские государства — это и есть Восточная Европа. Иногда эти государства разделяют на страны Центральной и Восточной Европы. Иногда, деля Европу на две части (Западную и Восточную, без учёта Южной, Юго-Восточной Европы и других субрегионов) согласно списку стран Варшавского договора, из Восточной Европы исключается вся бывшая Югославия, Албания и Греция, но добавляется вся современная Германия. Австрия и Скандинавия при этом считаются западноевропейскими территориями, согласно их политическому