Гідросфера — це водна оболонка Землі, яка містить всю хімічно не зв'язану воду на земній поверхні в рідкому й твердому агрегатних станах.
Вода - найбільш поширена і найбільш незвичайна речовина на Землі. Лише вода в нормальних земних умовах може перебувати в трьох станах: твердому, рідкому, газоподібному. Перехід води з одного стану в інший потребує затрат тепла (випаровування й танення), або, навпаки, супроводжується виділенням відповідної його кількості (конденсація, замерзання). Для випаровування 1 г води необхідно витратити 2,5 кДж, на танення 1 г льоду - 335 Дж тепла. Поглинання, або виділення тепла при переході з одного агрегатного стану в інший, не впливає на температуру води (льоду).
Хімічно чиста вода має найбільшу густину при температурі 4°С. При охолодженні нижче цієї температури густина води зменшується, а об'єм збільшується. Ця аномалія води відіграє у природі дуже велику роль. При замерзанні водоймищ лід унаслідок зменшення густини залишається на поверхні і захищає воду від подальшого охолодження.
Вода у природі не буває хімічно чистою, оскільки вона є сильним розчинником. Вона завжди є газово-сольовим розчином різної концентрації.
Вода характеризується великою теплоємністю. Теплоємність води в 3 тис. раз більша, ніж повітря. Це значить, що при охолодженні на 1 °С 1 см3 води на 1°С можна нагріти аж 3 000 см3 повітря. Звідси зрозуміле значення океану як акумулятора тепла, його пом'якшуючий вплив на клімат, Вода характеризується малою теплопровідністю. Тому у нагріванні водоймищ головна роль належить перемішуванню води. Завдяки різним властивостям води виникло й розвивалося життя на Землі. Завдяки їм вода відіграє незамінну роль в усіх процесах, які відбуваються в географічній оболонці.
У водній оболонці виділяються: води Світового океану - 1,37млрд. км, підземні води - 60 млн. км3, ґрунтова волога- 82 тис. км3, води на поверхні суші: льодовики - 24 млн. км3, озера - 230 тис; км3; ріки - 1 200 км3 і вода в атмосфері - 14 тис. км3. Уся ця вода об'єднується завдяки властивостям види переходити з одного агрегатного стану в інший.
Безперервний процес переміщення води під впливом сонячної енергії й сили тяжіння, який охоплює гідросферу, атмосферу, літосферу та організми, називається світовим вологообігом, або кругообігом води.
Вода у природі безперервно переходить з одного стану в інший, здійснюючи т. зв. великі й малі кругообіги. Випаровування води з поверхні океану, конденсація водяної пари в атмосфері та випадання опадів на поверхню океану утворює малий кругообіг. У тих випадках, коли водяний пар переноситься повітряними течіями з океану на сушу, кругообіг води ускладнюється. Частина опадів, яка випала на поверхню суші, випаровується й поступає назад в атмосферу. Інша частина стікає в ріки та інші водойми. Процес випаровування води і випадання опадів на сушу може повторюватися багаторазово, але в кінцевому результаті перенесена на неї волога знову повертається в океан у вигляді річкового й підземного стоку, завершуючи свій великий кругообіг.
Кругообіг відіграє виключно важливу роль у житті планети. Здійснюючи перенесення тепла та вологи, він зв'язує земні оболонки і відіграє важливу роль в утворенні комплексної природної оболонки Землі. Кругообіг води має велике значення для розвитку рослинного світу, формування ґрунтів, розвитку ерозійних процесів. Річки виносять в океан твердий зважений матеріал, що сприяє нівелюванню земної поверхні та утворенню осадових порід.
У загальному кругообігу води найбільш рухома атмосферна волога. Середній уміст водяної пари в атмосфері становить близько 14 тис. км , а загальна річна кількість опадів на Землі - 519 тис. км3. Значить, об'єм вологи в атмосфері поновлюється 40 разів на рік. На випаровування опадів витрачається більше 20 % сонячної енергії, яка надходить на Землю. Але тепло, яке витрачається:на випаровування, вивільняється при конденсації водяної пари. Таким чином, кругообіг води супроводжується кругообігом тепла.
Баланс вологи в планетарному і в локальному масштабах не залишається незмінним. Значна кількість води вилучається з "обігу", затримується в льодовиках. За підрахунками Г.К. Тушинського (1963) у гірських льодовиках (у вигляді льоду) вода затримується на строк від 8 до, 125 років, а в льодовикових щитах - від 2 до 240 тис. років, протягом яких частки льоду долають шлях від центра шита до його окраїни. Згідно М.І. Львовича (1967), повний цикл вологообміну у полярних льодовиках триває близько 15 тис. років.
Кругообіги води не замикаються на Землі. Молекули водяної пари, які піднімаються у високі шари атмосфери, під впливом ультрафіолетової радіації Сонця розпадаються на атоми кисню та водню. Атоми водню розсіюються у міжпланетному просторі. У свою чергу Космос постачає воду на Землю, яку містить космічний пил.
еще одно важное структурно-технологическое новшество эпохи нтр – быстрое развитие трикотажного производства, которое в странах запада стало едва ли не главной подотраслью всей текстильной промышленности, превосходящей по стоимости продукции выпуск собственно тканей. во многом это объясняется тем, что производительность труда в трикотажном производстве в несколько раз выше, чем, например, в ткацком. но еще более высокими темпами развивалась промышленность нетканых материалов, которые все шире используют для технических целей. к тому же производительность труда в этой подотрасли выше даже, чем в трикотажной.
изменения в сырьевой базе отрасли в значительной мере обусловили и сдвиги в ее отраслевой структуре. в начале xxi в. в мире производилось 92 млн м2 хлопчатобумажных тканей (в среднем 14 м2 на душу населения), 21–22 млн м2 шелковых тканей (9 м2 на душу), 2,5 млн м2 шерстяных тканей (0,5 м2 на душу) и еще меньше льняных и других видов тканей. что же касается волокон, то нужно учитывать, что их ныне в основном употребляют в так называемых смесовых тканях, т. е. в сочетании с шерстью, шелком, хлопком (в особенности это относится к наиболее массовому полиэфирному волокну).
например, почти все производство шелковых тканей в наши дни базируется на волокнах.
изменения в мировой текстильной промышленности отчасти также объясняются сдвигами в ее сырьевой базе, но в еще большей мере они зависят от такого фактора, как стоимость рабочей силы. оказалось, что в этом отношении различия между развитыми и развивающимися странами поистине огромны: так, в индонезии стоимость рабочей силы составляет 0,24 долл. в час, в пакистане – 0,4, в индии и китае – 0,6, а в сша – 13, во франции – 14–15, в фрг – 21–22 долл. в час. именно дешевизна труда сыграла решающую роль в том «великом переселении» текстильной (добавим – и швейной) промышленности из развитых в развивающиеся страны, которое происходит по крайней мере на протяжении трех последних десятилетий. при этом нужно учитывать, что в индии,
пакистане, , сирии, турции, иране, египте, марокко, мексике, колумбии, бразилии, аргентине эта отрасль сложилась еще до второй мировой войны и, следовательно, нуждалась в значительной модернизации, а в новых индустриальных странах азии (например, в таиланде) она сформировалась сравнительно недавно на вполне современной технической основе. в 1990-х гг. процесс сокращения выпуска тканей (кроме смесовых) в развитых странах и увеличения их производства в развивающихся странах продолжался особенно активно. в результате с 1970 по 1990 г. страны юга почти удвоили свою продукцию на мировом рынке и в начале xxi в. их доля в мировом выпуске тканей достигла уже 2/3.
тот же самый сдвиг можно проследить и на примере отдельных подотраслей текстильной промышленности, в первую очередь главной из них – хлопчатобумажной. для этого достаточно ознакомиться с первой десяткой стран по производству хлопчатобумажных тканей. развивающиеся страны, хотя и не в ней количественно, намного превосходят развитые по объему производства (табл. 118).
этот же сдвиг отчетливо прослеживается в производстве тканей из волокон, но меньше – в выпуске шерстяных и шелковых тканей. важно добавить, что и в развивающемся мире есть свои различия. например, своего рода эпицентром мировой текстильной промышленности ныне стали субрегионы восточной и юго-восточной азии.