1. Длина = около 160 км; ширина = около 50 км, наивысшая точка - гора Роман-Кош высотой 1545м.
2. На юге Крымского полуострова от г. Севастополя к г. Феодосиия 180 км.
3. Крымские горы образованы тремя параллельными грядами - внешний, внутренний и Главным, сменяющие друг одного из севера на юг. Внешнее и Внутреннее пряди есть куэстами - удлиненными приподнятыми формами рельефа несимметричного строения: их северный склон пологий (соответствует наклона залегания пластов пород), а южный - крутой (образовался вследствие "подрезание" пластов водотоками вдоль линий разломов. Внешнее прядь низкое (до 400 м). В северном направлении оно постепенно переходит в равнину. Внутренняя гряда выше (до 700 м). Внешние процессы создали там причудливые формы. Главное прядь поднимается до 1 500 м. Там расположена и самая высокая вершина Крымских гор - г. Роман-Кош (1 545 м). Главная гряда разделено тектоническими разломами и эрозионными процессами на массивы с плоскими поверхностями - яйлы. В Крымских горах много водно-эрозионных и карстовых форм рельефа. На плато Чатыр-Даг, например, насчитывается, более 1 000 карстовых воронок, 135 пещер, шахт, колодцев.
4. Крымские горы - это большая складка, южное крыло которого погружается в море. Поднятие и складчатые движения проходили там уже в мезозойскую эру, но главные горообразовательные процессы происходили на протяжении кайнозойской. Тогда же южная часть Горного Крыма опустилась в Черноморскую впадину по линии разлома. Так образовался крутой склон - Южный берег Крыму. Кроме продольных разломов, появлялись и поперечные, проявлялся магматизм. В одних случаях действовали вулканы, свидетельством чего является окаменелый потухший вулкан - массив Карадаг. В других случаях магма застывала в трещинах земной коры, не прорываясь на поверхность. Со временем внешние силы (выветривание, морские волны) разрушили породы, покрывавшие массивы магмы, поэтому сейчас они выступают на дневную поверхность в виде отдельных гор - Аюдаг, Кастель. Тектонические процессы в Крымских горах не прекращаются до сих пор, о свидетельствующие землетрясения. Крымские горы - это в основном складчато-глыбовые горы. Они сложены осадочными породами (песчаниками, глинистыми сланцами, известняками), а в отдельных местах - породами вулканического происхождения.
5. Апльпийская эпоха горообразования.
6. Алевролиты, аргиллиты, песчаники, конгломераты и известняки.
7. Железные руды (Керченский железорудный бассейн), соли Сиваша и приморских озер (Старое, Красное, Сасык и др.), природный газ (черноморские месторождения), флюсовые известняки (Балаклавское, Керченское месторождения и др.). Большую народнохозяйственнаую роль играют строительные известняки (горный и равнинный Крым), изверженные породы (карьеры Шарха, Лозовое и др.), цементные мергели (Бахчисарай), гончарные и отбеливающие глины (предгорье). Для лечебных и рекреационных целей используются лечебные грязи и минеральные источники (Саки, Евпатория, Феодосия и др.), песчаные и галечные пляжи (западное и южное побережье, Приазовье).
8. Климат горного Крыма, особенно его западной части, является переходным от степного к средиземноморскому. Хотя Крымские горы и небольшой высоты, здесь отчетливо выражена почвенно-растительная и климатическая зональность.
9. -реки южного берега Крыма (ЮБК): Учан-Су, Дерекойка, Демерджи, Ат-Баш, Ворон
-реки северо-западных склонов Крымских гор: Альма, Бельбек, Кача, Чёрная
-реки северных склонов Крымских гор: Салгир, Мокрый Индол, Чолрох-Су
Помимо поверхностных вод, к внутренним водам Крыма относятся подземные воды.Крупнейшие карстовые источники Крыма: Биюк-Карасу и Скельский
Муссо́нный кли́мат — климат, свойственный областям Земли, в которых атмосферная циркуляция имеет муссонный характер (муссоны).
Основные особенности муссонного климата — резкое преобладание осадков летом и почти полное отсутствие осадков зимой. При таком типе климата почти все осадки выпадают летом, тогда как в областях с другим типом климата они более равномерно распределены. Соответственно, влажность воздуха летом значительно выше, чем зимой. Например, в Мумбаи (Индия) в зимние месяцы выпадает от 4 до 10 мм осадков, а в летние — от 600 до 800 мм. Местные географические условия приводят в ряде районов к формированию разновидностей муссонного климата. Так, в Японии при весьма обильных осадках летом значительное их количество выпадает и зимой.
Объяснение:
Тихий океан не омиває берегів Європи, в якій ми живемо. Проте саме європейці дали йому таку назву. Це сталося в 1520 р. під час першої навколосвітньої експедиції, яку очолював португалець Фернан Магеллан. Обігнувши першим із європейців Південну Америку, він здійснив перехід через величезні водн незабаром переконався, що це — невідомий новий океан. Оскільки погода під час плавання сприяла мандрівникам, Магеллан назвав його Тихим.
Географічне положення. Тихий океан ще називають Великим, бо він найбільший на планеті. Океан займає майже таку саму територію, як усі інші океани разом узяті. На його площі — 178,7 млн км кв. — вільно б розмістилися всі материки, і при цьому залишилося б місце ще для однієї Африки. Проте географічне положення — це не лише адреса, за якою можна відшукати той чи інший океан на карті або глобусі, а й надзвичайно важлива характеристика, яка передусім дає уявлення про природні умови самого океану. Маючи таке уявлення, можна зрозуміти значення океану в житті людей, що живуть на океанічному узбережжі у різних куточках земної кулі.
Північна межа Тихого океану проведена через Берингову протоку. На півдні океан омиває узбережжя Австралії й досягає берегів Антарктиди. Тут його межі проведені умовно, по меридіанах.
Отже, Тихий океан лежить майже в усіх географічних поясах Землі, за винятком найпівнічнішого. Таке розташування зумовлює надзвичайну різноманітність його природи, в якій можна помітити цікаві закономірності.
Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві рівні частини, природа яких подібна. Водночас у західній і східній частинах одного й того самого географічного поясу природа океану значно відрізняється. Ці відмінності зумовлені, зокрема, морськими течіями.
Відмінності в природі західної та східної частин океану зумовлені й обрисами берегової лінії материків. У Євразії вона дуже розчленована і має численні острови, затоки та окраїнні моря, в які впадають потужні ріки. Тому більшого впливу суходолу зазнає західна частина океану, ніж східна.
Тихий океан омиває береги більш як 50 країн світу на чотирьох континентах: Євразії, Австралії, Північної та Південної Америки. Проте його води не тільки розділяють материки і держави. Через океан пролягають найважливіші транспортні шляхи, що сполучають країни Азії, Австралії та Америки.
Рельєф дна. Якби води Тихого океану можна було випарувати, то відкрилася б територія, рельєф якої дуже нагадує поверхню Євразії. Адже на дні океану є величезні гірські хребти та рівнини, височини та улоговини. А вулканів і підводних гір тут значно більше, ніж у всіх інших океанах разом узятих. Різноманітність форм рельєфу дна океану тісно пов'язана з будовою земної кори.
Однаковий тип земної кори материків та їх підводних частин зумовлює також схожість їхнього рельєфу. Саме це можна гати в Тихому океані біля берегів Євразії, де підводна окраїна материка особливо велика. Тут, зокрема на шельфі, продовжуються гори і рівнини суходолу, чітко затоплені річкові долини. На материковому схилі вони перетворюються на глибокі підводні улоговини — каньйони.