Восточно-Европейская равнина (Русская равнина: нидерл. Russisch Laagland; Сарматская равнина: итал. Bassopiano sarmatico) — обширная равнина в Восточной Европе, составная часть Европейской равнины.
Простирается от побережья Балтийского моря до Уральских гор, от Баренцева и Белого морей — до Чёрного, Азовского и Каспийского. На северо-западе ограничена Скандинавскими горами, юго-западе — Судетами и другими горами центральной Европы, юго-востоке — Кавказом, а на западе условной границей равнины служит река Висла[2].
Является одной из крупнейших равнин земного шара. Общая протяжённость равнины с севера на юг составляет более 2,5 тысяч км[1] и 1 тысяча км — с запада на восток.
Объяснение:
Твір "Мандрівка крапельки води"
Я народилася глибоко під землею, куди не дістають коріння рослин. Там, у королівстві вічного мороку, працею маленьких крапельок створено цілий світ величезних печер, підземних палаців з переходами, мостами, прикрашеними залами.
Але вода не тільки будує печери, вона ще й прикрашає їх. Ми, крапельки, просачиваемся крізь тріщини і щілини довго висимо на стелі печер. Потім ми падаємо на підлогу, але залишаємо після себе слід. Мільйони крапельок за мільйони років побудували підземні бурульки різних кольорів і форм.
Під землею теж є свої струмки, річки. В один з таких струмків я і потрапила, і разом зі своїми сестричками-крапельками попливла за його течією.
Підземна річка вибралася на поверхню землі, впала вниз з гори красивим водоспадом. Крапельки бризками розлетілися в різні боки. Я впала на листок якоїсь рослини і вирішила трохи відпочити, адже дорога була нелегка.
Тут виглянуло сонечко, стало дуже жарко, я потихеньку перетворилася на пару і почала підніматися вгору. Я злітала все вище і вище, поки в повітрі не стало холоднішати. Тоді ми, маленькі крапельки, стали збиватися в купки. Так утворилися хмари. У хмарах ми тихо попливли над землею. І все далі залишалося те місце, де я народилася.
Несподівано подув сильний вітер і зігнав всі хмари разом. Утворилася велика темна хмара. Крапельок води в ній було так багато, що хмара стала дуже важкою і опустилася низько над землею. Я зі своїми сестрами полилася вниз сильним дощем. Коли всі ми впали на землю, хмаринка стала легкою і попливла геть.
Знову виглянуло сонечко, і в небо піднявся гарний різнобарвний міст. Це була веселка. Вона мені так сподобалася, що я стала по ній дертися вгору. Вилізла на пропливають повз хмарка і продовжила свій шлях далі.
Разом з хмарою ми рухалися далі на північ. Стало дуже холодно, і всі крапельки перетворилися в сніжинки. Всі ми були схожі один на одного, але у кожної був свій наряд. Одна була схожа на зірочку, інша на квітку.
Ми виросли і полетіли до землі білою зграєю. Вітер не давав нам спокійно спускатися, кружляв нас і змушував танцювати веселі танці.
Але все-таки ми опустилися на землю. Одні лягли на дахи будинків, інші на дорогу, треті на полі. Нас почали змітати лопатами, прибирати машинами. Багато сніжинки танули і гинули.
Навесні я та інші сніжинки розтанули, утворилися струмки, а вони потекли в річку. Ми пересувалися по її дну, дзюрчали по камінчиках, плескалися про берег. Довго-довго тривав цей біг, день змінював ніч. Я бачила, як мої подружки ставали то росою на квітках, то туманом над землею. Він був таким щільним і білим, що нічого не було видно навколо. Я ж рухалася далі.
Річка дісталася до вашого міста, і я потрапила на водозабірну станцію, де нас, крапельок, очистили, профільтрували і погнали по трубах водопроводів. Ось по такій трубі я і добігла до твого дому, потрапила в твій кран. Потім мене налили в чайник і твою чашку. Думаю, що моя подорож тепер закінчено. Пий чай!