Води суходолу. Води в Африці розподіляються вкрай нерівномірно. Відмінною особливістю є чималий басейн внутрішнього стоку (третина площі материка), більше третини континенту взагалі не має стоку. Кліматичні умови в екваторіальному та субекваторіальному кліматичних поясах створили умови для формування тут найгустішої річкової системи. Тут випадає чимало опадів, вони стікають у струмочки, які зливаються й утворюють річки.
Дуже мало річок у пустелях. Фактично постійні течії є лише у тих річок, які починаються у добре зволожених місцях за тисячі кілометрів від пустель, де, наприклад, Ніл, Оранжева, Нігер, Сенегал. У Сахарі в минулому клімат був більш вологим. Про де свідчить наявність сухих річищ, які отримали в Африці назву «ваді». Лише інколи під час рідкісних дощів вони заповнюються водою.
Річки Африки живляться переважно дощовими водами. Тому цілоріч повноводні вони лише в екваторіальному поясі. В субекваторіальному поясі річки під час дощового сезону переповнюються водою, а в сухий сезон різко зменшують свою водність, а іноді перетворюються на ланцюжок озер чи пересихають зовсім. В областях із середземноморським субтропічним кліматом річки виходять із берегів теплої дощової зими. Влітку, під впливом тропічних сухих повітряних мас, їх водність значно зменшується.
На фізичній карті Африки добре видно, що на характер річкової мережі материка впливає рельєф. Великі та повноводні річки, в тому числі Конго, Голубий Ніл і Замбезі витікають із гірських районів. Внаслідок перетину водою розломів земної кори на річках утворилися водоспади, а в місцях виходів кристалічних порід на поверхню — пороги. Більша частина вод річок Африки стікає в Атлантичний океан. Площа його басейну є найбільшою. Частина річок належить до басейну Індійського океану — Замбезі, Лімпопо.
До річок внутрішнього стоку належать річки Шарі, що починається на плато Дарфур і впадає в безстічне озеро Чад, Окаванго на півдні Африки й інші. Окаванго тече у напівпустельну западину Калахарі де, утворивши велику дельту, під час посушливого періоду висихає.
Ми знаємо, що дельта річки — це місце, де вона впадає в іншу річку або озеро, море чи океан. У випадку з Окаванго зовсім інша справа. Могутня річка завдовжки понад 1,5 тис. км губиться в пустелі Калахарі, розділившись на кілька могутніх рукавів.
Земная кора и литосфера каменная оболочка земли — земная кора — прочно скреплена с верхней мантией и образует с ней единое целое — литосферу. изучение земной коры и литосферы позволяет учёным объяснять процессы, происходящие на поверхности земли, и предвидеть изменения облика нашей планеты в будущем. строение земной коры земная кора, состоящая из магматических, метаморфических и осадочных горных пород, на материках и под океанами имеет разную толщину и строение. в континентальной земной коре принято выделять три слоя. верхний — осадочный, в котором осадочные породы. два нижних слоя условно называют гранитным и базальтовым. гранитный слой состоит преимущественно из гранита и метаморфических горных пород. базальтовый слой — из более плотных пород, сравнимых по плотности с базальтами. океаническая кора двухслойная. в ней верхний слой — осадочный — имеет небольшую мощность, нижний слой — базальтовый — состоит из горных пород базальтов, а гранитный слой отсутствует
З карти кліматичних поясів помітно ,що вони розміщуються зонально,тобто повторюються від екватора до полюсів.Це пов'язано з впливом ряду кліматотвітрих чинників,а особливо кількістю сонячного тепла ,що надходить на поверхню землі.Проте межі кліматичних поясів не завжди збігаються з напрямком паралелей.А в окремих місцях вони мають значне відхилення на північ або південь.Це пов'язано насамперед з характером підстилаючої поверхні .Тому в межах одного кліматичного поясу можуть сформуватися різні типи клімату.
Води суходолу. Води в Африці розподіляються вкрай нерівномірно. Відмінною особливістю є чималий басейн внутрішнього стоку (третина площі материка), більше третини континенту взагалі не має стоку. Кліматичні умови в екваторіальному та субекваторіальному кліматичних поясах створили умови для формування тут найгустішої річкової системи. Тут випадає чимало опадів, вони стікають у струмочки, які зливаються й утворюють річки.
Дуже мало річок у пустелях. Фактично постійні течії є лише у тих річок, які починаються у добре зволожених місцях за тисячі кілометрів від пустель, де, наприклад, Ніл, Оранжева, Нігер, Сенегал. У Сахарі в минулому клімат був більш вологим. Про де свідчить наявність сухих річищ, які отримали в Африці назву «ваді». Лише інколи під час рідкісних дощів вони заповнюються водою.
Річки Африки живляться переважно дощовими водами. Тому цілоріч повноводні вони лише в екваторіальному поясі. В субекваторіальному поясі річки під час дощового сезону переповнюються водою, а в сухий сезон різко зменшують свою водність, а іноді перетворюються на ланцюжок озер чи пересихають зовсім. В областях із середземноморським субтропічним кліматом річки виходять із берегів теплої дощової зими. Влітку, під впливом тропічних сухих повітряних мас, їх водність значно зменшується.
На фізичній карті Африки добре видно, що на характер річкової мережі материка впливає рельєф. Великі та повноводні річки, в тому числі Конго, Голубий Ніл і Замбезі витікають із гірських районів. Внаслідок перетину водою розломів земної кори на річках утворилися водоспади, а в місцях виходів кристалічних порід на поверхню — пороги. Більша частина вод річок Африки стікає в Атлантичний океан. Площа його басейну є найбільшою. Частина річок належить до басейну Індійського океану — Замбезі, Лімпопо.
До річок внутрішнього стоку належать річки Шарі, що починається на плато Дарфур і впадає в безстічне озеро Чад, Окаванго на півдні Африки й інші. Окаванго тече у напівпустельну западину Калахарі де, утворивши велику дельту, під час посушливого періоду висихає.
Ми знаємо, що дельта річки — це місце, де вона впадає в іншу річку або озеро, море чи океан. У випадку з Окаванго зовсім інша справа. Могутня річка завдовжки понад 1,5 тис. км губиться в пустелі Калахарі, розділившись на кілька могутніх рукавів.
Объяснение: