Чисельність насе́лення Украї́ни на 1 липня 2020 року згідно з даними ООН становила 43,733 млн осіб разом з Кримом (35-те місце у світі)[1]. За оцінкою Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2021 року чисельність наявного населення України з врахуванням тимчасово окупованої території Донецької області, Луганської області, але без Автономної Республіки Крим і міста Севастополь становила 41 588,4 тис. осіб[2]. Чисельність українців стабільно зменшується[3], народжуваність 2017 року становила 10,3 ‰ (189-те місце у світі), смертність — 14,4 ‰ (5-те місце у світі), природний приріст — -0,41 % (220-те місце у світі) . Історично чисельність населення країни зростала так: станом на 1917 рік на території у сучасних межах України мешкало 38,8 мільйонів осіб (11-те місце у світі серед сучасних держав); на початок Другої світової війни, 1939 року — 39 млн осіб; після війни у межах УРСР 1959 року мешкало 42 млн осіб; 1970 року — 47 млн осіб; на момент здобуття незалежності, 1991 року — 52 млн осіб; згідно з переписом 2001 року — 48,5 млн осіб; перед початком російсько-української війни, на початку 2014 року — 45,5 млн осіб .
Населення країни розміщене нерівномірно. Велика кількість населення сконцентрована у великих промислових центрах східних областей і Центрального Придніпров'я, навколо приморських міст Північного Причорномор'я, Південного узбережжя Криму, у столиці та навколо неї. Водночас сільське населення найбільше сконцентроване в Прикарпатті, Галичині та на Поділлі . Пересічна густота населення — 74,3 особи/км² . Рівень урбанізованості досить високий — 69,1 %; в країні налічується 1345 міських поселень, з яких чотири міста-мільйонника — Київ (столиця), Харків, Одеса й Дніпро. Місто Донецьк внаслідок депопуляції втратило частину населення і статус мільйонника м
Объяснение:
конце 19 века, когда Владивосток стал расти, как на дрожжах, сюда потянулись корейцы торговать овощами, японцы — прислуживать женам господ офицеров, китайцы — скупать здесь женьшень, панты, меха, трепанга и заниматься всем тем, чем они так любят заниматься по сей день — коммерцией. К концу 30-х годов, в связи с надвигающейся войной, всех иноземцев из города выселили. И во Владивостоке от китайцев осталось только одно слово — «чифанить», то есть «кушать».
Поэтому, когда в 90-е годы века во Владивостоке стихийно стали возникать китайские ряды в разных местах, горожане, как зачарованные, наблюдали стремительный расцвет и быстрый закат китайских рынков.