Як відомо, Україна володіє третиною світового запасу найпродуктивніших земель - чорноземів. Завдяки цьому, а також зручному, здебільшого рівнинному рельєфу, більше 60% площі нашої країни зайнято сільськогосподарськими угіддями. Однак, крім чорноземів, зустрічаються і деякі інші типи грунтів.
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць. Вміст гумусу в них - низький ( 0,7-2,0 %), повітропроникність - висока, а грунтова реакція - кисла (рН 4,2-5 , 2 ). Такі грунти добре підходять для вирощування хвойних і вересових культур , але для інших традиційних, які воліють нейтральну реакцію, потрібно проводити вапнування і внесення органічних і мінеральних добрив.
Сірі лісові грунти (які є перехідними від дерново-підзолистих до чорноземних) зустрічаються в Лісостепу і південних районах Полісся. Вони сформувалися під широколистяними лісами на основі суглинків. Вміст гумусу в них теж невисокий, а реакція - кисла або слабокисла.
Чорноземні грунти найбільше поширені в Україні (майже 60 % території) і знаходяться в Лісостеповій та Степовій зонах. Чорноземи утворені в основному під багаторічними трав'яними рівнинами і, як відомо, відрізняються високим вмістом гумусу (5-15 %), нейтральною реакцією, яка ідеально підходить для більшості сільськогосподарських культур, і грудкуватої структурою, що допомагає утримувати вологу. Це - найкращий грунт для землеробства у світі. Товщина шару українських чорноземів в деяких районах досягає метра (близько 10 % території країни). Залежно від місця розташування і ступеня зволоженості чорноземи поділяють на кілька підтипів.
Каштанові грунти сформувалися під сухими степовими ділянками з бідною рослинністю при недостатньому зволоженні. Відрізняються низьким (до 3 %) вмістом гумусу, низької вологості, лужною реакцією і порівняно великою товщиною шару - до півметра. Для успішного вирощування сільгоспкультур потребують додаткового зволоження і подкислення.
Бурі лісові грунти розташовуються в гірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини і Передкарпаття. Вони сформовані під широколистяними, змішаними і листяними лісами на щебенистих і щільних породах. Відрізняються невеликою товщиною (до 30 см ) і вмістом гумусу до 3-4 %.
Солонці і солончаки - малородючі і неродючі грунти відповідно. Перші зустрічаються фрагментарно в лісостепу і степу і мають значний вміст солей. Другі містять підвищену кількість солей у всьому шарі і характерні для південних степів ( на терасах річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай і на морських узбережжях). Це - проблемні грунти, які потребують промиванні і гіпсуванні для вирощування культур.
В яких випадках здійснюється зняття і перенос родючого шару ґрунту? Якими нормативними актами регулюється це питання? відповідь на ці та інші питання можна отримати у спеціалістів Земельної спілки України.
Объяснение:
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць.
Объяснение:
Приро́дный территориа́льный ко́мплекс (ПТК) — территория, обладающая определённым единством природы, обусловленным общим происхождением и историей развития, своеобразием географического положения и действующими в её пределах современными процессами. Одновременно ПТК — закономерное сочетание географических компонентов или комплексов низшего ранга, образующих системы разных уровней — от географической оболочки до фации (ландшафтоведение).
ПТК бывают полные (из 6 компонентов) и неполные (из меньшего количества компонентов [в пределах одной сферы, например водный биоценоз).
В становление и развитие теории ПТК существенный вклад внесли отечественные учёные: В. В. Докучаев (1846—1903), Л. С. Берг (1876—1950), Д. Л. Арманд (1905—1976), Ф. Н. Мильков (1918—1996), С. Д. Муравейский (1894—1950) и др.
Компоненты природы «Компонент»-в переводе с латинского означает «составная часть целого». Рельеф и горные породы Климат Воды Почвы Растения Животные Окружающая нас природа состоит из частей, или, как их еще называют, компонентов. К природным компонентам относятся рельеф и горные породы, климат, воды, почвы, растения, животные
Природный комплекс (ПК) ПК – это закономерное сочетание компонентов природы: горных пород, воздуха, вод, растений, животных и почв на определённой территории. При изменении одного компонента природного комплекса изменяется весь природный комплекс «Комплекс»-в переводе с латинского означает «сочетание». Слово "комплекс" в переводе с латинского языка означает "сочетание". Природный комплекс— это сочетание компонентов природы: горных пород, воды, воздуха, организмов. В ПК все компоненты так взаимосвязаны, что при изменении одного из них постепенно изменяются и все остальные, изменяется весь комплекс.
Схема природного комплекса «Комплекс»-в переводе с латинского означает «сочетание». Рельеф и горные породы Климат Воды Почвы Растения Животные В каком бы месте на земной поверхности мы ни находились, везде нас окружает природный комплекс. Мы видим горные породы, слагающие рельеф, воды морей, озер, рек, источников, дышим воздухом и наблюдаем изменения состояния атмосферы (погоду, климат), знакомимся с растениями, животными и другими организмами.