не только в положении крупнейших океанов земли, но и во многих их особенностях — климатообразовании, гидрологическом режиме и т. п. — есть много общего. тем не менее весьма существенны и различия, которые связаны с большой разницей размеров: по площади поверхности (91,6 млн км^2) и по объему (около 330 млн км^3) атлантический океан примерно вдвое уступает тихому.
самая узкая часть атлантического океана приходится на те же широты, где тихий океан достигает своей наибольшей протяженности. атлантический океан отличается от тихого и более широким развитием шельфа, особенно в районе ньюфаундленда и у юго-восточных берегов южной америки, а также в бискайском заливе, северном море и в районе британских островов. для атлантики характерно также большое количество материковых островов и островных архипелагов, относительно недавно потерявших связь с континентами (ньюфаундленд, антильские, фолклендские, британские и др.) . острова вулканического происхождения (канарские, азорские, св. елены и др. ) по сравнению с тихим океаном немногочисленны.
примерно одинаковая протяженность с севера на юг, между субполярными широтами обоих полушарий, гораздо большие размеры и массивность суши, ограничивающей океаны в северном полушарии по сравнению с южным, сравнительно слабая связь и ограниченные возможности водообмена с северным ледовитым океаном и открытость в сторону других океанов и антарктического бассейна на юге — все эти особенности обоих океанов обусловливают сходство между ними в распределении центров действия атмосферы, направлении ветров, в температурном режиме поверхностных вод и распределении атмосферных осадков.
в то же время нельзя не отметить, что тихий океан по площади поверхности почти вдвое превосходит атлантический и самая широкая часть его приходится на межтропическое пространство, где он через межостровные моря и проливы юго-восточной азии имеет связь с наиболее теплой частью индийского океана . атлантический же океан в приэкваториальных широтах имеет наименьшую ширину, с востока и запада его ограничивают массивные участки суши африки и южной америки. эти особенности, а также различия в возрасте и строении самих впадин океанов индивидуальность каждого из них, причем индивидуальные черты в большей степени характерны для северных частей океанов, в то время как в южном полушарии сходство между ними выражено в гораздо большей степени.
Народився в с. Денеші Трояновської волості Волинської губернії (тепер Житомирська обл.) у бідній селянській родині. Здобувши початкову освіту у двокласній міністерській школі, далі навчався в тру¬довій школі І ступеня. Після закінчення 1924 р. природничо-географічно¬го факультету Житомирського інституту народної освіти був направлений до аспірантури Інституту геологічних наук ВУАН зі спеціальності пале¬онтологія та стратиграфія. Закінчивши аспірантуру 1929 року, представив до розгляду нау¬кову працю "Каспійські відкладення на північно-східному узбережжі Азовського моря" й отримав звання наукового співробітника. З 1930 по 1934 рр. обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту гео¬логічних наук ВУАН.
У березні 1938 був необґрунтовано заарештований органами НКВС: звинувачувався у причетності до контрреволюційної організації. Через кілька місяців справу було припинено у зв’язку з відсутністю доказів провини.
В університеті В. Г. Бондарчук працював спочатку доцентом, згодом – професором, завідувачем кафедри загальної геології (1935–1941), заступни¬ком декана геолого-географічного факультету) (1935–1941). У червні 1941 призначений проректором КДУ з навчальної роботи. 1938 р. захистив канди¬датську дисертацію "Четвертинні відкладення УРСР", а в лютому 1941 – докторську дисертацію "Геологічний розвиток рельєфу УРСР". Затвердже¬ний у званні доктора геолого-мінералогічних наук 14 червня 1941.
На початку Великої Вітчизняної війни призначений ректором Київсь¬кого державного університету (із 7 липня 1941 до евакуації університе¬ту в Харків). З 26 жовтня 1941 по 1 лютого 1944 проводив наукову ро¬боту в Інституті геології Узбецького філіалу Академії наук СРСР на по¬саді професора, керував відділом рудних корисних копалин. Після повер-нення університету до Києва В. Г. Бондарчук продовжував працювати в ньому (з червня 1944) професором, завідував кафедрою загальної гео¬логії, був проректором із навчальної роботи. Із 7 серпня 1944 по 15 лис¬топада 1951 обіймав посаду ректора (затверджений на посаді Народним комісаріатом освіти УРСР 15 серпня 1944). Організував велику роботу з відбудови зруйнованих фашистами навчальних корпусів, гуртожитків, лабораторій, сприяв відновленню й зміцненню матеріальної бази універ¬ситету.
Помер В. Г. Бондарчук 27 лютого 1993 у Києві й похований на Бай¬ковому цвинтарі.