Природные зоны США включают в себя 6 зон по всей территории, благодаря протяженности материка страны. Основной зоной по протяженности является зона тайги, она простирается с запада на восток. Тайга богата растительностью хвойных деревьев, таких как черная ель, сосны, бальзамические пихты, американские лиственницы. Также много разновидностей лиственных деревьев – осина и бумажная береза с гладкой белой корой. Тайга хранит обитателей – бурых медведей, лис, волков, рысей, также обитают олени и лоси. Зона тайги богата обилием пушных зверей – соболей, бобров и ондатр. В реках тайги водится рыба семейства лососевых, а на островах можно встретить морских котиков.
В южной части страны, после таежной зоны начинается зона смешанных лесов. Эта зона с влажным климатом. Здесь встречаются желтые березы, сахарный клен, красная сосна, бук, липа и белая сосна. Среди широколиственных растений здесь встречаются разновидности дуба, тюльпанное дерево, каштан и платан.
Следующая зона тропических лесов располагается в южной части Миссисипской и Приатлантической низменностей. Здесь все деревья обвиты лианами, а именно дубы, магнолии, карликовые пальмы и буки.
К западу от зоны смешанных лесов начинается зона лесостепей с преобладанием травянистой растительности. Здесь степи получили название прерии – степи с высокими злаковыми травами высотой 1,5 метров. Ближе к рекам и на низменностях преобладает древесная растительность, а вблизи гор Кордильеров в засушливых местах растительность не изобилует и встречается отдельными пучками.
Следующая зона – зона пустынь и полупустынь, расположена на обширной территории плоскогорий Кордильер и Мексиканского нагорья, а также касается калифорнийского побережья. Здесь на засушливой почве растут колючие кустарники, полынь, кактусы и солянки. На территории центральной Америки и склонах Карибского моря простирается зона вечнозеленых лесов и саванн.
Природные зоны в США достаточно разнообразные благодаря обширной территории и климату. Природные особенности США определяются основным географическим положение материка. Здесь смена природных условий происходит по направлению от севера к югу и от океанических окраин к внутренним частям страны. Поэтому в северной части континента природные зоны вытянуты в широтном направлении, а в центральной части – меридиальное. На территории США и Канады более треть части занимает умеренный пояс, поэтому в этой части наибольшее разнообразие природных и климатических зон. Интересно, что зона арктических пустынь располагается в арктической зоне и имеет большое количество ледников, не тающих круглый год. А летом здесь можно встретить скудные участки мхов и некоторых видов травы благодаря трещинам и понижениям. Поскольку природные условия в этой зон оставляют желать лучшего – животный мир не богат, за исключением только крупных млекопитающих. Разумеется, это все касается Канады и Гренландии.
Все же, говоря конкретно о природных зонах США можно выделить одну и главную особенность – разнообразие зон. Для страны это в первую очередь очень удобно, так как каждая зона хранит в себе много полезных ископаемых, имеет неповторимые красоты с разнообразием растительности и животного мира. Территория США пользуется популярностью среди туристов, ведь каждый мечтает побывать на землях США, повидать Национальные парки, знаменитые каньоны в горных частях страны. Каждая зона США имеет многообразие рек, озер, заливов и даже водопадов. Все зоны имеют собственный климат и неповторимость окружающей природы.
З самого початку історії людства прагнення кращого життя було потужною рушійною силою для освоєння нових територій, асиміляції різних культур і народностей, заселення всього земної кулі. Вимагаючи прояви мужності, перевіряючи готовність приймаючих територій до інтеграції людських потоків, міграція не тільки відображала потреби суспільства та ступінь його задоволення станом світового устрою, але й виявляла основні недоліки системи світового устрою.
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не. дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку