Згідно з віруваннями різних народів дощ посилають божества дощу (наприклад, для того, щоб вродив врожай). У слов'ян таким богом був Перун, у римській міфології - це Юпітер, у греків - Зевс, у ведичній культурі - Індра. Слід зазначити, що у монотеїстичних релігіях, де поклоняються Верховному Богу над іншими підпорядкованими богами, немає потреби поклонятися богові дощу окремо. Якщо людина поклоняється Верховному Богу, то бог дощу, будучи Його слугою, буде також вдоволений і пошле дощі.
Характеристики[ред. • ред. код]Рідкі опади з меншим діаметром крапель називаються мрякою. Краплі з діаметром понад 7 мм, розбиваються при випаданні на менші краплі. Інтенсивність дощу коливається від 0.25 мм/год (мжа) до 100 мм/год (злива). Дощ силою 28 мм/год, що випадає на площі 1 га д,огає потужності 7,5 кВт.[1]
Поверхневі потоки, що утворюються під час дощу, спричиняють значну ерозію корінних порід, особливо у гірській місцевості.
Тривала відсутність дощу призводить до посухи. У багатьох культурах виконується спеціальний обряд викликання дощу, що виконується під час посухи з метою виклику дощу.
Механізм утворення[ред. • ред. код]Дощ випадає, як правило, зі змішаних хмар (переважно шарувато-дощових та високошаруватих), що містять за температури нижче 0 °C переохолоджені краплини і льодяні кристали. Пружність насичення водяної пари над краплями більша, ніж над крижаними кристалами за тієї ж температури, тому хмара, навіть ненасичена водяною парою по відношенню до крапель води, буде перенасичена по відношенню до кристалів. Це призводить до зростання кристалів за одночасного випаровуваннія крапель. Збільшуючись і обтяжуючись, кристали випадають з хмари, приморожуючи до себе при цьому переохолоджені краплини. Входячи у нижню частину хмари або в шари під нею з температурою понад 0 °C вони тануть,, перетворюючись на дощові краплини. Менша роль в утворенні дощу належить злиттю хмарних крапель між собою.
Утворення кристалів льоду звичайно відбувається на ядрах кристалізації — аерозольних часточках, присутніх у атмосфері. За високої концентрації аерозолів утворення дощових краплин відбувається швидше. З цієї причини над великими містами частіше, ніж на селі випадають слабкі дощі.[2] Розпилюючи у хмарі реагенти, можна викликати штучний дощ, однак кількість штучних опадів буде невеликою. В природніх умовах дощові хмари утворюються на потоках теплого вологого повітря, які багаторазово відновлюють вміст вологи у хмарі під час дощу.
Якщо сонце освітлює дощові краплини, що летять, то за певних умов можна гати веселку.
Умови утворення[ред. • ред. код]
Объяснение:
Территория Киргизии играла важную
роль на Великом шёлковом пути. Несмотря
на труднодоступный горный ландшафт,
регион занимал стратегическое положение
между древними оседло-земледельческими
районами Ферганской долины и Таримского
бассейна, куда на протяжении всей истории
стремились воинственные кочевые
Народы ирано-, Тюрко- и МОНГолоязычного
происхождения. Отсчёт истории
происхождения на территории современной
Киргизии предковых компонентов,
вошедших в состав современных киргизов,
следует начинать с образования Тюркского
каганата в V веке. К моменту завоевания
КараханиДСКОГО государства каракитаями
в ХII веке, на территории современной
Киргизии была сформирована единая
культурно-языковая общность, которая
разговаривала на тюркском языке,
разделяла общую тюрко-персидскую
культуру[en] и исповедовала ислам.
В монгольский период истории, согласно
письменным источникам, собственно
НОСИтели древнетюркСКОГО этнонима
«Кыргыз» проживали между Юань, Золотой
Ордой и Моголистаном. В XIV веке под
давлением империи Юань киргизские
племена начали занимать северо-восточные
пределы Моголистана. Во второй половине
XV века совместно с ойратами вторглись
в центральные районы Моголистана.
Укрепившись на Тянь-Шане киргизы
объединились с могольскими племенами в
единый киргизский этнос, сформировали
единую ЭТНОПолитическую организацию
Отуз уул (правое крыло и левое крыло) и Он
уул (группа ичкилик). В XVI в. под напором
казахов и киргизов ханы-чагатайДЫ И
могольские беки были вынуждены покинуть
Семиречье и Тянь-Шань.
полезные ископаемые – строительный песок, суглинки, торф, кремнистое сырье, известняк, строительная известь. Самые большие месторождения песка находятся в Тамбовском, Инжавинском и Мичуринском районах. Используются для строительства, создания красок, сел. хозяйстве