Як відомо, Україна володіє третиною світового запасу найпродуктивніших земель - чорноземів. Завдяки цьому, а також зручному, здебільшого рівнинному рельєфу, більше 60% площі нашої країни зайнято сільськогосподарськими угіддями. Однак, крім чорноземів, зустрічаються і деякі інші типи грунтів.
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць. Вміст гумусу в них - низький ( 0,7-2,0 %), повітропроникність - висока, а грунтова реакція - кисла (рН 4,2-5 , 2 ). Такі грунти добре підходять для вирощування хвойних і вересових культур , але для інших традиційних, які воліють нейтральну реакцію, потрібно проводити вапнування і внесення органічних і мінеральних добрив.
Сірі лісові грунти (які є перехідними від дерново-підзолистих до чорноземних) зустрічаються в Лісостепу і південних районах Полісся. Вони сформувалися під широколистяними лісами на основі суглинків. Вміст гумусу в них теж невисокий, а реакція - кисла або слабокисла.
Чорноземні грунти найбільше поширені в Україні (майже 60 % території) і знаходяться в Лісостеповій та Степовій зонах. Чорноземи утворені в основному під багаторічними трав'яними рівнинами і, як відомо, відрізняються високим вмістом гумусу (5-15 %), нейтральною реакцією, яка ідеально підходить для більшості сільськогосподарських культур, і грудкуватої структурою, що допомагає утримувати вологу. Це - найкращий грунт для землеробства у світі. Товщина шару українських чорноземів в деяких районах досягає метра (близько 10 % території країни). Залежно від місця розташування і ступеня зволоженості чорноземи поділяють на кілька підтипів.
Каштанові грунти сформувалися під сухими степовими ділянками з бідною рослинністю при недостатньому зволоженні. Відрізняються низьким (до 3 %) вмістом гумусу, низької вологості, лужною реакцією і порівняно великою товщиною шару - до півметра. Для успішного вирощування сільгоспкультур потребують додаткового зволоження і подкислення.
Бурі лісові грунти розташовуються в гірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини і Передкарпаття. Вони сформовані під широколистяними, змішаними і листяними лісами на щебенистих і щільних породах. Відрізняються невеликою товщиною (до 30 см ) і вмістом гумусу до 3-4 %.
Солонці і солончаки - малородючі і неродючі грунти відповідно. Перші зустрічаються фрагментарно в лісостепу і степу і мають значний вміст солей. Другі містять підвищену кількість солей у всьому шарі і характерні для південних степів ( на терасах річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай і на морських узбережжях). Це - проблемні грунти, які потребують промиванні і гіпсуванні для вирощування культур.
В яких випадках здійснюється зняття і перенос родючого шару ґрунту? Якими нормативними актами регулюється це питання? відповідь на ці та інші питання можна отримати у спеціалістів Земельної спілки України.
Объяснение:
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць.
Восточная Сибирь – это территория, которая славится несметными количествами родников полезных ископаемых. Из-за их колоссального количества, большинство из них не тронуто рукой человека. Именно Восточная Сибирь дает нашему государству такие ценные материалы как золото и алмазы. Недра этого региона также богаты и другими сырьевыми ресурсами, в частности свинцом, оловом, цинком, слюдой, никелем, вольфрамом и алюминием. Гигантские промышленные предприятия, расположенные на территории Восточной Сибири обеспечивают население России синтетическим каучуком, бумагой, целлюлозой и бумагой. Именно здесь производится и само оборудование для добычной промышленности, а также сельскохозяйственная техника – грузовые машины и комбайны. Богатейшие леса необъятной Восточной Сибири - это не только источники древесины, в нем нашли свою обитель разнообразные виды представителей животного и растительного мира.
Як відомо, Україна володіє третиною світового запасу найпродуктивніших земель - чорноземів. Завдяки цьому, а також зручному, здебільшого рівнинному рельєфу, більше 60% площі нашої країни зайнято сільськогосподарськими угіддями. Однак, крім чорноземів, зустрічаються і деякі інші типи грунтів.
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць. Вміст гумусу в них - низький ( 0,7-2,0 %), повітропроникність - висока, а грунтова реакція - кисла (рН 4,2-5 , 2 ). Такі грунти добре підходять для вирощування хвойних і вересових культур , але для інших традиційних, які воліють нейтральну реакцію, потрібно проводити вапнування і внесення органічних і мінеральних добрив.
Сірі лісові грунти (які є перехідними від дерново-підзолистих до чорноземних) зустрічаються в Лісостепу і південних районах Полісся. Вони сформувалися під широколистяними лісами на основі суглинків. Вміст гумусу в них теж невисокий, а реакція - кисла або слабокисла.
Чорноземні грунти найбільше поширені в Україні (майже 60 % території) і знаходяться в Лісостеповій та Степовій зонах. Чорноземи утворені в основному під багаторічними трав'яними рівнинами і, як відомо, відрізняються високим вмістом гумусу (5-15 %), нейтральною реакцією, яка ідеально підходить для більшості сільськогосподарських культур, і грудкуватої структурою, що допомагає утримувати вологу. Це - найкращий грунт для землеробства у світі. Товщина шару українських чорноземів в деяких районах досягає метра (близько 10 % території країни). Залежно від місця розташування і ступеня зволоженості чорноземи поділяють на кілька підтипів.
Каштанові грунти сформувалися під сухими степовими ділянками з бідною рослинністю при недостатньому зволоженні. Відрізняються низьким (до 3 %) вмістом гумусу, низької вологості, лужною реакцією і порівняно великою товщиною шару - до півметра. Для успішного вирощування сільгоспкультур потребують додаткового зволоження і подкислення.
Бурі лісові грунти розташовуються в гірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини і Передкарпаття. Вони сформовані під широколистяними, змішаними і листяними лісами на щебенистих і щільних породах. Відрізняються невеликою товщиною (до 30 см ) і вмістом гумусу до 3-4 %.
Солонці і солончаки - малородючі і неродючі грунти відповідно. Перші зустрічаються фрагментарно в лісостепу і степу і мають значний вміст солей. Другі містять підвищену кількість солей у всьому шарі і характерні для південних степів ( на терасах річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай і на морських узбережжях). Це - проблемні грунти, які потребують промиванні і гіпсуванні для вирощування культур.
В яких випадках здійснюється зняття і перенос родючого шару ґрунту? Якими нормативними актами регулюється це питання? відповідь на ці та інші питання можна отримати у спеціалістів Земельної спілки України.
Объяснение:
Дерново-підзолисті і торф'яно-підзолисті грунти характерні в основному для півночі України (Полісся). Вони сформувалися під хвойними і змішаними лісами з трав'янистою рослинністю за умови великої кількості опадів, яка сприяє заболочуванню низинних місць.