Question

Схарактеризуйте історичні умови створення документа Із журналу Особливої наради, скликаної Олександром ІІ у Санкт-Петербурзі 18 травня 1876 р.: «Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний
радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили
у нас поляки на початку 40-х рр. Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники
Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного
кумира... У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди. Одним із найголовніших завдань засновників нового журналу тоді було запровадження викладання навчальних предметів у народних школах малоросійською говіркою...
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ни
ві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів. У стислі терміни відділ відкрив свою книжкову крамницю, організував свою видавничу діяльність, заснував свій орган “Київський телеграф” із власною друкарнею і почав продавати за найнижчими цінами свої тенденційні видання, в тому числі спотворену переробку малоросійською говіркою гоголівського “Тараса Бульби”, де всі слова: “Росія”, “руська земля”, “російський” – усунуто й замінено словами “Україна”, “українська земля”, “українець” і врешті-решт пророчо проголошено навіть майбутнього “українського царя”.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літера-
тури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами. Осередок цієї злочинної діяльності сьогодні – у Києві. Мета київських українофілів (саме так висловлюються вони в органах друку, що видаються в Росії) не лише невинна, а й навіть похвальна – поширення освіти в середовищі малоросійського народу; і тільки для того, щоб вона була для нього доступнішою, видають книги для народного читання українським
діалектом, зрозумілим малоросам. Але при цьому українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори. Прагнення київських українофілів спричинити літературну ворожнечу і, так би мовити, відокремитися від російської літератури, видається небезпечним іще й тому, що цілковито збігається із прагненнями і діяльністю українофілів у Галичині, які постійно балакають про 15-мільйонний південно-руський народ як про щось зовсім окреме від великоросійського племені. Такий погляд врешті-решт призведе до того, що галицькі українофіли, а потім і наші опиняться в обіймах поляків, які небезпідставно вбачають у прагненнях українофілів надзвичайно корисний для особистих політичних цілей рух... Дозволити створення особливої простонародної літератури українською
говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання
у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому,
відчуження України від Росії...» (Українська ідентичність і мовне питання
в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847–1914): Збірник
документів і матеріалів) ​