1) Предуральский краевой прогиб отделяет складчатые структуры Урала от восточного края Русской плиты. Поперечными горстообразующими поднятиями (Каратау, Полюдов Камень и др.) прогиб разделен на отдельные впадины: Бельскую, Уфимско-Соликамскую, Печерскую, Воркутинскую (Усинскую). Мощность отложения в прогибах от 3 до 9 км. Здесь залегают соляные, а к северу угольные толщи, есть нефть. 2) Зона синклинориев западная склона (Зилаирский, Лемвильский и др.) примыкает к Предуральскому прогибу. Она сложена осадочными породами палеозоя. В эту зоны входит также Башкирский антиклинорий. Полезных ископаемых здесь мало, лишь строительные материалы. В рельефе эта зона выражена короткими краевыми хребтами и массивами, например Зилаирским плато, Высокой Пармой. 3) Уральский антиклинорий образует осевую, наиболее высокую часть Урала. Он сложен породами более древними (нижнего яруса): гнейсами, амфиболитами, кварцитами, сланцами. Вдоль восточного склона антиклинория проходит главный Уральский глубинный разлом, где залегают никель, кобальт, хром, железо, платина, уральские самоцветы. В рельефе антиклинорий представлен узким линейно вытянутым хребтом, на севере он называется Поясовый камень, далее Уральский хребет, на юге Уралтау. 4) Магнитогорско-Тагильский (Зеленокаменный) синклинорий протягивается от Байдарацкой губы на юг до государственной границы. Он сложен осадочно-вулканическими породами: диабазами, туфами, яшмами, есть липариты, мраморы; имеется медный колчедан, железная руда, россыпное золото, драгоцен камни. В рельефе зона представлена короткими хребтами, высотой до 1000 м. 5) Восточно-Уральский (Урало-Тобольский) антиклинорий прослеживается вдоль всего складчатого сооружения, но в состав Уральских гор входит лишь его южная часть (южнее Нижнего Тагила). Он сложен сланцевыми и вулканогенными породами. Здесь есть золото, железо, драгоценные камни. В рельефе это полоса восточных предгорий и Зауральский пенеплен. 6) Аятский синклинорий в состав Урала входит лишьс
З самого початку історії людства прагнення кращого життя було потужною рушійною силою для освоєння нових територій, асиміляції різних культур і народностей, заселення всього земної кулі. Вимагаючи прояви мужності, перевіряючи готовність приймаючих територій до інтеграції людських потоків, міграція не тільки відображала потреби суспільства та ступінь його задоволення станом світового устрою, але й виявляла основні недоліки системи світового устрою.
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не. дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку