Горы Южной Сибири являются наиболее крупной горной системой России. Они занимают площадь 1,5 млн. кв. км и находятся в глубине материка. Их протяженность с запада на восток от западносибирских равнин до хребтов побережья Тихого океана составляет 4500 км.
Этот горный пояс включает Алтай, Западный и Восточный Саян, хребты Прибайкалья, Становой хребет, Алданское нагорье.
Формирование 3-х крупных горных стран происходило в пределах гигантской геосинклинальной зоны – это Алтайско-Саянская горная страна, Байкальская горная страна, Алдано-Становая горная страна.
Алтайская горная область находится на западе горного пояса Сибири и граничит с Кузнецким Алатау, Салаирским кряжем, Горной Шорией и Западно-Сибирской равниной.Горы, образовавшиеся на территории юга Восточной Сибири, относятся к Байкальской горной стране – это хребты Прибайкалья, Забайкалья, Байкальско-Становой горной области, в которой выделяют пять областей.
Прибайкалье представлено хребтами и котловинами, расположенными параллельно озеру Байкал – Приморский и Байкальский хребты. Эти два хребта образуют Западное Прибайкалье.
Хребты, расположенные на восточном побережье озера и, разделяющие их широкие котловины, относятся к Восточному Прибайкалью – хребет Хамар-Дабан, Улан-Бургасы, Икатский, Баргузинский. Наиболее крупная котловина здесь Баргузинская.
Забайкалье делится на:
Западное,
Центральное,
Восточное.
Центральную часть Западного Забайкалья занимает обширное Витимское плоскогорье, к юго-востоку от которого лежит Центральное Забайкалье, представленное Яблоневым хребтом, Даурским хребтом, Олекминским, Становиком и др.
Восточное Забайкалье представлено низкогорными и плосковершинными хребтами, высотой до 400 м. В этом районе начинается Амур.
Приподнятой частью Байкальской горной страны является Становое нагорье, состоящее из целой группы хребтов, самый высокий – хребет Кодар (3073 м).
К северу от Байкала расположились Северо-Байкальское, Патомское, Олекмо-Чарское плоскогорья.
На северо-востоке Байкальской горной страны находятся Алданское нагорье, с преобладающими высотами 700-1200 м, и максимальной высотой 2264 м, а также Становой хребет, отделенный от нагорья крупным разломом.
Хребты Байкальской горной страны испытывали интенсивные поднятия в неоген-четвертичное время. Межгорные котловины прогибались и медленно опускались, заполняясь грубообломочными континентальными осадками. С тектоническими движениями связаны вулканические излияния, происходившие по трещинам разломов и землетрясения.
Замечание 1
В конце неогена в Байкальской горной стране наступило горно-долинное оледенение, причиной которого стало поднятие территории и похолодание. Граница снеговой линии располагалась на высоте 1000 м.
Объяснение:вот как то так
Розподіл природних зон Північної Америки має свої особливості. З просуванням углиб континенту природні зони материка набувають меридіонального простягання. Причиною цього явища є те, що завдяки особливостям рельєфу співвідношення тепла й вологи на материку помітно змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід.
Объяснение:
Зона арктичних пустель має суворий клімат, тому на вільних від льоду ділянках трапляються тільки плями мохів і лишайників. Життя більшості тварин пов'язане з океаном. На суходолі мешкають невеличкі гризуни — лемінги, якими живляться такі хижаки, як песець і вовк.
Зона тундри краще забезпечена теплом, але його все ж недостатньо для випаровування опадів. Тому зволоження надмірне, що призвело до заболочування території. На тундрово-болотних ґрунтах ростуть мохи та лишайники. Поряд з ними — різноманітні трави, численні чагарники. Трапляються карликова береза та вільха, висота яких часто не перевищує 5 см. Цією рослинністю харчуються північний олень (мал. 153), якого завезли сюди з Європи, а також вівцебик, що схожий водночас на бика і барана.
Із просуванням на південь тундру змінює лісотундра — перехідна зона, де ростуть чагарники з верби та вільхи. У долинах річок з'являються дерева — ялина й модрина.
В зоні тайги зима сувора і тривала, а літо тепле й коротке. Внаслідок низької випаровуваності зволоження тут також надлишкове.
Хвойні ліси ростуть на підзолистих і мерзлотно-тайгових ґрунтах. Багаторічна мерзлота не дає змоги кореневій системі дерев поширюватися вглиб, тому коріння розростається вшир і виходить майже на поверхню. В американській тайзі ростуть чорна та біла ялини, ялиця, кілька видів сосни і модрини. На Тихоокеанському узбережжі в умовах надзвичайно вологого і теплого клімату ростуть реліктові ліси з таких хвойних дерев, як туя і дугласія.
На сході материка розташована зона мішаних лісів, які ростуть на сіро-бурих і дерново-підзолистих ґрунтах. Тут більше тепла порівняно з тайгою. Тому поряд із хвойними породами дерев є численні представники листяних порід: дуб, бук, липа, осика, береза. В канадських лісах багато видів клена — цукровий, червоний, сріблястий. Завдяки різнокольоровому забарвленню листя кленів ліси набувають особливої краси. Не випадково кленовий лист є символом Канади, займаючи почесне місце на державному прапорі цієї країни.
Родючі ґрунти зони стали причиною вирубування мішаних лісів і використання вивільненої території під орні землі.
Широколисті ліси ростуть головним чином в Аппалачах. Для них характерна надзвичайно велика різноманітність порід дерев. Тут тільки дубів кілька десятків видів. Окрім них, на бурих лісових ґрунтах ростуть бук, каштан, липа, клени тощо.
Для тваринного світу цієї зони характерні олені, ведмідь-барибал, дикобраз, скунс (мал. 156, 157), єдиний вид сумчастих на материку — опосум.
Зона лісостепу одержує багато тепла та добре зволожена. Тому лісостеп, особливо його південна частина — прерії, колись виділявся пишним трав'яним покривом. Висота й густота його були настільки значними, що тут легко міг сховатися вершник. У преріях паслися мільйонні стада бізонів (мал.158). У наш час ділянок справжньої прерії залишилося дуже мало. Рівнинність території, сприятливий клімат і родючі чорноземно-подібні ґрунти спричинили те, що тепер майже вся природна зона розорана і зайнята під лани пшениці, кукурудзи, а бізонів можна зустріти тільки в заповідниках.
Зона степів охоплює досить великі простори в самому центрі континенту. Кількість тепла тут значна, але зволоження недостатнє. В таких умовах на переважно каштанових ґрунтах сформувалася порівняно бідна низькотравна рослинність.
Тваринний світ степів і лісостепів також небагатий. Численні гризуни — ховрахи, бабаки, полівки тощо. Небезпечні плазуни — гадюка, вуж, гримуча змія. Багато степових птахів.