Территория Северной Америки расположена во всех климатических поясах, кроме экваториального. Благодаря различным видам климата животный мир на материке кардинально многообразен.
Зона североамериканской тундры занимает северную часть материка и имеет суровый климат. Совсем не боится холода олень-карибу, ведь его согревает длинная и плотная шерсть.
Северный олень, или карибу.Зимовать предпочитает в таежной зоне, а весной возвращается в родные края. Ветвистые рога, которыми одарила их природа, самцы меняют на новые каждую весну, а самки носят всю жизнь. Карибу питаются не только вегетарианской пищей, но и птицами и мелкими грызунами. Они отлично плавают и очень быстро бегают, порой развивая скорость до восьмидесяти км/ч.
Красная белка.Переносит низкие температуры травоядный мускусный бык или овцебык. Его тело покрыто длинной плотной шерстью, а на голове красуются толстые изогнутые рога. Ими овцебык дает отпор своему противнику. Интересно, что когда хищник появляется слишком близко, быки окружают молодых телят и по одному атакуют врага. Имея внушительные размеры, он ловко передвигается по скалам.
Мускусный бык, он же — овцебык.Самый крупный хищник североамериканской тундры – белый медведь. Его жертвами становятся не только рыба, но и олени-карибу и даже моржи. Отменное обоняние позволяет определить добычу за несколько километров. Живут поодиночке, тщательно охраняя свою территорию. И только вместе можно увидеть мать со своими детенышами, которая заботится о них и учит охоте.
Ящерица ядозуб — североамериканский житель.Свое место нашли в североамериканской тундре и бурый медведь, полярный волк и полярная ласка. Нельзя не отметить мелких млекопитающих – лису, песца и горностая. Холодный климат не пугает и птиц – черную казарку, белых гусей, белую сову и тундровую куропатку. Белая куропатка, весящая в среднем полкилограмма, меняет окрас своего оперения в зависимости от времени года.
Специфический климат выбрали многие морские млекопитающие, такие как морж, тюлень, белуха и нарвал. Покоряет холодные воды гигант гренландский кит. Ученые утверждают, что некоторые особи доживают до двухсот лет. Реки севера материка богаты рыбой: сиг, форель и хариус.
Скунсы — обитатели Северной Америки.Таежную зону континента населяют: американский лось, соболь, норка и ласка. Из крупных хищников – медведи, волки и рысь. Всеядный медведь гризли известен своей свирепостью. И это не удивительно, гигантские размеры приводят в ужас. Чтобы поддерживать большой вес, а это почти триста килограмм, ему приходится съедать около двенадцати килограмм пищи. Как и все его собратья, осенью гризли усиленно питается, а зимой впадает в спячку. Самым крупным животным данной зоны по праву принято считать травоядных бизонов. Вес мужской особи доходит иногда до тонны. В случае опасности развивает скорость до шестидесяти км/ч.
Каймановая черепаха.Из грызунов встречаются бурундуки, канадские бобры, ондатры и красные белки. Примечательны поркупины. Грызун, довольно крупного размера, живущий на деревьях. В смешанных и широколиственных лесах можно встретить серую лису, сурков, виргинского оленя и скунса, а из птиц дикую индейку.
Юго-восток материка полон тропическими животными и птицами. Пеликаны, фламинго, попугаи и колибри, аллигаторы и каймановые черепахи осели на этой территории. В степях и лесостепях обитают совы, тетерева, антилопы и койоты. Кордильеры привлекли свое внимание снежных баранов. Они с спиралевидных рогов, для привлечения самок, устраивают состязания.
Ну как же можно не отметить самых опасных животных Северной Америки. Техасский гремучник, ящерица ядозуб, американский аллигатор, щитомордник водяной, а так же тигровая акула приводят в ужас не только животных, но и людей.
ответ
Відновлення степового біорізноманіття є особливо важливим для України, оскільки порівняно з біорізноманіттям лісів, лук, боліт тощо воно зазнало особливо нищівного впливу. В доагрікультурний період степи займали більше 30% території сучасної України, зараз їх залишки займають менше 1%, а саме вони відзначалися найбільшим багатством генетичного, видового та, особливо, екосистемного різноманіття. Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів степу зруйновано екокаркас території, порушена безперервність її екосистем.
Як вже підкреслювалося, відновлення екосистемної безперервності вимагає вжиття спеціальних заходів, спрямованих на ренатуралізацію деградованих ланок. Стаття 8 КБР містить п. f, в якому сказано, що "Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо ї доцільно ... вживає заходи щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем та сприяє відновленню видів, які знаходяться під загрозою, зокрема, шляхом розробки і здійснення планів та інших стратегій невиснажливого використання".
Ще донедавна люди намагалися попередити знищення природи двома шляхами: розробляючи і удосконалюючи технології збалансованого використання природних ресурсів та зберігаючи природні ділянки в "недоторканому" стані. Зараз треба визнати, що перший з цих підходів лише затримує деградацію природи на певний час, тоді як для другого на Україні практично вичерпаний резерв територій, особливо в Степовій зоні. Навіть більшість створених за останні роки природно-заповідних об'єктів мають у своєму складі ділянки в тій чи іншій мірі порушених земель. Наприклад, близько 1/3 площі заповідника "Єланецький степ" займають молоді перелоги, збої та насадження білої акації. Такі ділянки потребують проведення спеціальних заходів, спрямованих на виправлення наслідків господарської діяльності. Крім цього, екологічна реставрація довкілля не може обмежуватися лише заповідними територіями. Це випливає з проекту Національної програми охорони земель на 1996-2005 pp., в якій передбачалося зменшення площі орних земель і виключення з сільськогосподарського використання понад 2 млн га деградованих територій з метою відновлення на них трав'янистого або лісового покриву, попередження подальшої ерозії та відновлення природних територій в агроландшафтах.
Таким чином, відновлення деградованих природних екосистем і, в першу чергу, їх рослинної складової повинно стати завданням державної ваги. Нині ця проблема, якоюсь мірою, вирішується лише для лісів і частково луків. Що ж стосується степів, то відновлювальні роботи до цього часу не проводилися. Невідомими залишаються навіть площа та стан степових екосистем, розташованих поза межами заповідних територій. За Земельним фондом України вони, разом з луками та трав'яними болотами, відносяться до сільськогосподарських угідь - сіножатей та пасовищ, площа яких за станом на 1998 р. становила 12,9% від загальної площі держави.
Загальна тенденція щодо степових екосистем в історичний період полягає в наростанні темпів їх прямого знищення, що свідчить про реальну можливість повного зникнення степу як біому і заміщення його агроугрупованнями (Ткаченко, 2002). Порівняно з іншими природними екосистемами - лісовими, водно-болотними, навіть лучними - степові є найвразливішими та найбільш дестабілізованими. У той же час природні степові рослинні угруповання мають надзвичайно важливу здатність позитивно впливати на довкілля, виконують ґрунтозахисну та водозахисну функції. Відомо, що степ на 90-95% зменшує вплив факторів, що викликають водну або вітрову ерозію грунтів. Від інших біомів України вони відрізняються найбільшим багатством біорізноманіття, найвищим процентом ендемізму, а також існуванням в екстремальних для рослинності екологічних умовах, що обумовлює їх знищення вже при незначному антропогенному навантаженні. Степові рослинні угруповання є необхідними компонентами агроландшафтів, які підвищують їх екологічну та економічну цінність.
Кемеровская область, ибо же Кузбасс. Так же, это является первым субъектом по добыче каменного угля