Современная экономическая наука не ограничивается констатацией изучаемых явлений и факторов, а исследует их в развитии, причинных связях и взаимодействии друг с другом, оценивает с точки зрения хозяйственной практики общества и раскрывает объективные закономерности, принципы и факторы размещения производительных сил. Вступление России на путь рыночных отношений внесло коррективы в сложившиеся методологические основы науки — одни теоретические положения утратили свое значение, другие сохраняются и их роль усиливается, появились и новые подходы к размещению производительных сил.
Закономерности размещения производительных сил представляют собой выявленные тенденции в размещении производства, обусловленные системой социально-экономических отношений, стадией экономического развития, научно-техническим прогрессом, требованиями экономической рациональности.
Они предполагают:
рациональное, наиболее эффективное размещение производства;
неразрывную связь между размещением производительных сил и развитием экономических районов;
научно обоснованную специализацию экономических районов на основе территориального разделения труда;
комплексное развитие хозяйства экономических районов.
Принципы размещения производительных сил — это основные исходные положения долго экономической политики, которыми руководствуются в процессе разработки программ перспективного регионального развития. На основе принципов размещения производительных сил с учетом конкретных факторов и условий осуществляются преобразования в территориальной организации производства производительных сил как одно из важных направлений социально-экономического развития страны. При этом размещение производительных сил рассматривается в неразрывной связи с развитием хозяйства страны как его пространственное выражение. Принципы размещения производительных сил достаточно динамичны и могут меняться в связи с изменением социально-политической ситуации в стране, стратегических аспектов развития отдельных территорий. Выделяют три группы принципов размещения производительных сил.
Объяснение:
Тихий океан не омиває берегів Європи, в якій ми живемо. Проте саме європейці дали йому таку назву. Це сталося в 1520 р. під час першої навколосвітньої експедиції, яку очолював португалець Фернан Магеллан. Обігнувши першим із європейців Південну Америку, він здійснив перехід через величезні водн незабаром переконався, що це — невідомий новий океан. Оскільки погода під час плавання сприяла мандрівникам, Магеллан назвав його Тихим.
Географічне положення. Тихий океан ще називають Великим, бо він найбільший на планеті. Океан займає майже таку саму територію, як усі інші океани разом узяті. На його площі — 178,7 млн км кв. — вільно б розмістилися всі материки, і при цьому залишилося б місце ще для однієї Африки. Проте географічне положення — це не лише адреса, за якою можна відшукати той чи інший океан на карті або глобусі, а й надзвичайно важлива характеристика, яка передусім дає уявлення про природні умови самого океану. Маючи таке уявлення, можна зрозуміти значення океану в житті людей, що живуть на океанічному узбережжі у різних куточках земної кулі.
Північна межа Тихого океану проведена через Берингову протоку. На півдні океан омиває узбережжя Австралії й досягає берегів Антарктиди. Тут його межі проведені умовно, по меридіанах.
Отже, Тихий океан лежить майже в усіх географічних поясах Землі, за винятком найпівнічнішого. Таке розташування зумовлює надзвичайну різноманітність його природи, в якій можна помітити цікаві закономірності.
Екватор поділяє Тихий океан приблизно на дві рівні частини, природа яких подібна. Водночас у західній і східній частинах одного й того самого географічного поясу природа океану значно відрізняється. Ці відмінності зумовлені, зокрема, морськими течіями.
Відмінності в природі західної та східної частин океану зумовлені й обрисами берегової лінії материків. У Євразії вона дуже розчленована і має численні острови, затоки та окраїнні моря, в які впадають потужні ріки. Тому більшого впливу суходолу зазнає західна частина океану, ніж східна.
Тихий океан омиває береги більш як 50 країн світу на чотирьох континентах: Євразії, Австралії, Північної та Південної Америки. Проте його води не тільки розділяють материки і держави. Через океан пролягають найважливіші транспортні шляхи, що сполучають країни Азії, Австралії та Америки.
Рельєф дна. Якби води Тихого океану можна було випарувати, то відкрилася б територія, рельєф якої дуже нагадує поверхню Євразії. Адже на дні океану є величезні гірські хребти та рівнини, височини та улоговини. А вулканів і підводних гір тут значно більше, ніж у всіх інших океанах разом узятих. Різноманітність форм рельєфу дна океану тісно пов'язана з будовою земної кори.
Однаковий тип земної кори материків та їх підводних частин зумовлює також схожість їхнього рельєфу. Саме це можна гати в Тихому океані біля берегів Євразії, де підводна окраїна материка особливо велика. Тут, зокрема на шельфі, продовжуються гори і рівнини суходолу, чітко затоплені річкові долини. На материковому схилі вони перетворюються на глибокі підводні улоговини — каньйони.
горы меняются из за возраста, обвалы, а так же движение литосферных плит они из за этого могут расти и разрушаться. Вроде так