В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі і темно сірі лісові; чорноземи і каштанові; коричневі; лучні і болотні; солонці, солончаки ісолоді
Пояснення:
Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.
Різні типи ґрунтів займають в Україні та її природно-географічних регіонах різну площу .
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю. Вони потребують угноєння і внесення мінеральних добрив. У місцях виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі сформувались дерново-карбонатні досить родючі ґрунти.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.
У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові (мал. 50). Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах — темно-сірі опідзолені ґрунти. Вміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3%. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їхньої родючості.
У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові (мал. 52). Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), вміст гумусу в них становить 1,3-2,9%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі (мал. 53) і червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Вміст гумусу в них становить 3% і більше. Ґрунти на породах червоного кольору мають червоно-коричневе забарвлення. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (в теплий період) зволоження.
Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.
Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати ігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.
У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.
Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.
На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.
Атлантический – это второй по площади океан на Земле. В отличие от Тихого он более вытянут в направлений север – юг, пересекает почти все широты, и поэтому природа его очень разнообразна. Береговая линия сильно расчленена в Северном полушарий, близ материков много островов, внутренних и окраинных морей.Атлантический океан стал осваиваться человеком еще во II веке до н. э. Первыми, как считают географы, Атлантику пересекли викинги. С эпохи Великих географических открытий океан стал главным водным путем на Земле. Началось его исследование (плавания Х. Колумба, Васко да Гаммы, Ф. Магеллана и др.). В XIX веке комплексные исследования в океане велись на "Челленджере", в середине XX веке много данных о природе океана было получено в период работ по программе Международного географического года. Изучение океана продолжается и в наши дни.Пока это самый изученный океан земли. Рельеф дна не очень сложен. Согласно теорий литосферных плит, Атлантический океан молод. Весь океан почти по меридиану пересекает гигантский Срединно-Атлантический хребет. Ложе океана занято океаническими равнинами.Климат Атлантического океана разнообразный преобладающая часть площади океана между 40 градусами с. ш. и 40 градусами ю. ш. расположена в поясах экваториального, тропического и субтропического климата. На севере и юге океана формируются районы сильного охлаждения и высокого атмосферного давления. Циркуляция атмосферы над океаном вызывает действие пассатов, в умеренных широтах – западных ветров, которые часто переходят в штормы. Особенности климата отражаются на свойствах водных масс.Температура поверхностных вод в этом океане ниже, чем в Тихом или Индийском, так как влияют холодные воды и льды, выносимые из Северного Ледовитого океана и из Антарктики. Средняя соленость Атлантики выше (37,5%), чем в мировом океане, что объясняется переносом испарившейся с океана влаги на соседние материки. Течения направлены не по широте, как в других океанах, а почти вдоль меридианов. Это объясняется вытянутостью океана с севера на юг и очертаниями береговой линий. Круговые движения поверхностных вод в Атлантике активнее, чем в других океанах, они перемещают воды из одних широт в другие, нарушая широтную зональность в распределении температуры. Течения влияют и на ледовые условия. Особенность океана – многочисленные айсберги и плавучий морской лед.Органический мир Атлантики беднее видами, чем органический мир Тихого океана. Причины этого – относительная геологическая молодость океана и сильное похолодание климата во время последнего оледенения. Однако в количественном отношений океан богат живыми организмами, что связано с большими по площади шельфами и поднятиями на дне, где обитает много придонных рыб.Как в Тихом океане, в Атлантическом есть почти все природные пояса. Внутри поясов выделяются природные комплексы морей, заливом и отдельных районов открытого океана. Таковы комплексы средиземного, Балтийского, Саргассова моря и др.Атлантический океан в большей степени, чем другие океаны, используется в хозяйственной деятельности человека. Интенсивно эксплуатируются его биологические, минеральные, энергетические и рекреационные ресурсы. Через океан проходят важнейшие морские дороги. На его берегах расположены крупнейшие порты мира. Активная хозяйственная деятельность привела к резкому ухудшению качества воды, воздуха, уменьшений запасов ценных промысловых рыб и других животных. Требуются международные усилия по охране природы этого океана. К бассейну Атлантического океана относится Азовское море.
Существующие на Земле пустыни делят по динамике выпадения осадков на три типа. Береговые пустыни развиваются там, где к жарким побережьям подходят холодные морские течения (Намиб, Атакама): здесь осадков, считай, вовсе нет; жизни, соответственно, тоже. Пустыни центральноазиатского типа (Гоби, Бетпак-Дала): в них осадки равномерно "размазаны" по всему году, и потому жизнь тут есть весь год, но едва теплится. Пустыни средиземноморского типа (Сахара, КараКумы, Большая Песчаная пустыня в Австралии): здесь осадков столько же, что и в предыдущем типе, но только все они выливаются разом, за две-три недели; тут происходит краткий и бурный расцвет жизни (разнообразные эфемеры), которая затем переходит в латентное состояние до следующего года. Равнинный тропический дождевой лес или вечнозеленый влажно-тропический - самый характерный из всех влажно-тропических лесов. Температура воздуха колеблется здесь от 25 до 27 С, за год выпадает не менее 1800 мм осадков, чаще всего в виде тяжелых ливней, случающихся пополудни. Влажность воздуха постоянно высокая - 80%. Эти леса занимают самую большую площадь. Различают девственные, или коренные, и вторичные (выросшие после уничтожения девственного) влажно-тропические леса.2. Горный влажно-тропический лес произрастает в тропиках на высоте от 1800 до 3500 м. Воздух здесь тоже всегда влажный, и очень часто лежат густые туманы. Днем всегда тепло, но по ночам температура падает, изредка даже до нуля. 3. Переменно-влажные или летне-зеленые, дождевые леса раскинулись в Северном и Южном полушариях дальше от экватора, чем тропические дождевые, в местах, где уже различаются времена года. Там ежегодно наступает короткая зима и некоторые деревья сбрасывают часть листвы. К вечнозеленым в таких лесах относятся только кустарники подлеска и травянистые растения.
Відповідь:
В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі і темно сірі лісові; чорноземи і каштанові; коричневі; лучні і болотні; солонці, солончаки ісолоді
Пояснення:
Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.
Різні типи ґрунтів займають в Україні та її природно-географічних регіонах різну площу .
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю. Вони потребують угноєння і внесення мінеральних добрив. У місцях виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі сформувались дерново-карбонатні досить родючі ґрунти.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.
У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові (мал. 50). Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах — темно-сірі опідзолені ґрунти. Вміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3%. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їхньої родючості.
У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові (мал. 52). Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), вміст гумусу в них становить 1,3-2,9%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі (мал. 53) і червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Вміст гумусу в них становить 3% і більше. Ґрунти на породах червоного кольору мають червоно-коричневе забарвлення. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (в теплий період) зволоження.
Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.
Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати ігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.
У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.
Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.
На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.