Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів Тихого океану.
Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході і півдні — з Афганістаном, Індією, Непалом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із Корейською Народно-Демократичною Республікою.
Індія має протяжність кордонів сухопутних загальна – 14,2 тис.км: з Бангладеш – 4 тис.км, з Китаєм – 3,4 тис.км, з Пакистаном – 3 тис.км, з Непалом – 1,7 тис.км, М’янмою – 1,5 тис.км, з Бутаном – 600 км.
Індія має також морські кордони зі Шрі-Ланкою, Мальдівами, Бангладеш, Пакистаном та М’янмою, більшість з яких неделімітовані.
До работ В. В. Докучаева почва рассматривалась как геологический и агрономический термин:
1839 — Подлежащая, в виде пласта, горная порода называется постелью или подошвою (lit, sole)[2]. Почва волканическая, Почва порфировая, Почва гранитовая.1863 — в Словаре В. И. Даля — Почва: земля, основание (от почивать, лежать).1882 — Верхний слой земли[3].В. В. Докучаев с 1883 года[4] впервые рассматривает почву как самостоятельное природное тело, формирующееся под воздействием факторов почвообразования: «совокупностью причин (грунт, климат, рельеф, возраст и растительность)». Он подытоживает, что почва «есть функция (результат) от материнской породы (грунта), климата и организмов, помноженная на время»