Забру́днення ґрунті́в — вид антропогенної трансформації ґрунтів, при якій вміст хімічних речовин у ґрунтах, які піддаються антропогенному впливу, перевищує природний регіональний рівень їх вмісту у ґрунтах.
Розрізняють три ступені забруднення, що вимагають наступних дій:
профілактика,
перебудова,
припинення використання ґрунтів.
При надходженні в ґрунти доз важких металів, що не обумовлюють перевищень гранично допустимих концентрацій (ГДК), рекомендується проведення профілактичних заходів та здійснення моніторингу стану ґрунтів і рослин.
У тих випадках, коли в ґрунтах і в деяких рослинах перевищуються ГДК та є небезпека для здоров'я людей, рекомендується застосовувати меліоративні, агрономічні, селекційні заходи та розробляти організацію раціонального використання забруднених земель. Для зменшення рухомості важких металів і переходу їх до фітоценозів кислі ґрунти вапнують, лужні гіпсують, використовують фосфорні і органічні добрива, вносять іонообмінні речовини (цеоліти, гранули полістиролу, кремнійорганічні сполуки), підбирають рослини, які найменш вбирають важкі метали, наприклад — льон, конопля.
Найбільш забруднені ґрунти відводять під залісення. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати захист земель від забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами. Для цього необхідно знати їх просторовий розподіл в межах відповідних земельних масивів. Традиційно це завдання вирішується шляхом відбору деякої кількості проб ґрунту та зразків фітоценозів в межах кожного з них для подальшого аналізу, наприклад, рентгено-флуоресцентним методом. Необхідна кількість проб, зазвичай, визначається для кожного випадку з вимог задоволення умовам репрезентативності їх статистик.
Заходи з охорони ґрунтів від переосушення здійснюються в межах робіт з гідротехнічної меліорації земель та меліоративного землеробства шляхом унормування режимів водорегулювання, структури землекористування та інших заходів, що передбачають збереження вологи в ґрунто-підґрунтовій товщі відповідно до природного
Відповідь:Висотна поясність чи висотна зональність - закономірна зміна природних умов і ландшафтів в горах у міру зростання абсолютної висоти (висоти над рівнем моря). Відповідно висотний пояс чи висотна ландшафтна зона - одиниця висотно-зонального розчленування ландшафтів в горах. Висотний пояс утворює смугу, порівняно однорідну за природними умовами, часто переривчасту. Географічне положення гірської системи. Кількість висотних поясів в кожній гірській системі та їх висотне положення в основних рисах визначаються широтою місця і положенням по відношенню до морів і океанів (континентальністю). У міру просування з півночі на південь висотне положення природних поясів у горах і їхній набір поступово збільшуються. Найнижчий пояс в гірській системі є продовженням тієї широтної зони, яка розташована біля підніжжя.
Абсолютна висота гірської системи. Чим вище піднімаються гори і чим ближче вони розташовані до екватора, тим більшу кількість висотних поясів вони мають.
Пояснення: