Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. Африка — прабатьківщина людства (найдавніші археологічні рештки мають вік 7 млн років), тут відбувались перші етапи антропогенезу[69][70]. На безкрайніх рівнинних просторах африканських саван декілька мільйонів років тому з'явились наші першопредки — сахельантроп, австралопітек африканський і афарський (3,9-3,0 млн років тому)[71], парантроп (2,3-1,4 млн років тому)[72], людина прямоходяча, уміла і працююча (1,9-0,6 млн років тому)[72][73][74][75][76][77]. Починаючи з 1930-х років найважливіші для історії антропології знахідки рештків давніх людей були знайдені в місцевості Олдувай (Танзанія) родиною Лікі. Пізніше такі місця масово почали знаходити від Ефіопії до крайнього півдня континенту. 300—260 тис. років тому в Східні Африці з'явилась людина розумна, звідси давні люди розселились по всьому світу[73][74][75][76][77]. Розселялась з Африки людина розумна трьома шляхами: через Гібралтарську протоку[78][79], Суецький перешийок[80], Баб-ель-Мандебську протоку[81][82], що в часи зледенінь та активних тектонічних рухів піднімались вище рівня моря[83].
Первісні цивілізаціїРедагувати
Багато тисяч років тому Африка виглядала зовсім не так, як зараз. У період 7500-3500 років до н. е. територія пустелі Сахари, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для землеробства і була заселена людьми, які повернулись на північ із субсахарського регіону — неолітичний субплювіал[84][85]. Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися землеробством (найдавніші знахідки обробки зерна датуються XIII століттям до н. е., землеробство у долині Нілу (нижче другого порогу) — VI тисячоліттям до н. е.), скотарством (VIII тисячоліття до н. е.), полюванням і рибальством (кістяні гарпуни)[86], а також мали свою культуру. У X—IX століттях до н. е в Західній Африці виникло гончарство, з'являються перші поселення із кам'яними будинками (Тішит, Уалата)[87][88]. Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису Африки (наскельний живопис Тассілі-н'Адджер 10 тис. років тому, Сомалі та ПАР — 25 тис. років тому)[89]. Нілотські народи у Західній Африці 10-8 тис. років тому одомашнили пшоно, сорго і африканський рис[90]. 9-5 тис. років до н. е. нігеро-конголезькі народи винайшли кам'яні топори, щоб розчищувати ділянки серед тропічних лісів під сільськогосподарські ділянки, увели в культуру олійну пальму, рафію, бамію, горіх кола, чорновічкову квасолю та вігну[91]. Пізніше іншим народами у різних частинах континенту були уведені в культуру кавуни, рицина, калабаси, бавовник[90]. Західноафриканські нілоти також самостійно винайшли землеробство 4-3 тис. років до н. е[92]. Приручення великої рогатої худоби відбувалось ще за доби існування культур мисливців-збирачів, 6 тис. років тому у північно-східній Африці вперше одомашнили віслюка та гвинторогого козла[93].
На севере Атлантического океана зимой формируется замкнутая область пониженного давления. В летний сезон северного полушария область высокого давления сохраняется только над ледяным щитом Гренландии, над материками устанавливаются центры низкого давления, Исландский минимум ослабевает. Летом и особенно осенью над акваторией Атлантического океана между северным тропиком и экватором (как в Тихом и Индийском океанах на этих широтах) зарождаются тропические ураганы, которые с огромной разрушительной силой проносятся над Карибским морем, Мексиканским заливом, Флоридой, а иногда проникают далеко на север. В связи с наблюдаемой за последние годы высокой активностью Солнца у берегов Атлантического океана повторяемость тропических ураганов значительно возросла.
Меридиональная протяженность Атлантического океана определяет различие его природы по широте. Север океана находится под сильным влиянием Арктики, а юг — Антарктики; океан лежит почти во всех климатических поясах. Различия по долготе не так велики, так как, в отличие от Тихого океана, Атлантический значительно уже. Сильное влияние на природу и климат побережий океана оказывают морские течения, особенно Гольфстрим и Северо-Атлантическое. Природные условия в субтропических и умеренных широтах Северной Атлантики существенно отличаются от тех, которые характерны для южной части океана. Это связано как с особенностями самой акватории, так и с размерами ограничивающей ее суши, температура и давление воздуха над которой резко меняются в течение года. Наиболее значительные контрасты давления и температур создаются зимой, когда над покрытой льдами Гренландией, Северной Америкой и внутренними частями Евразии в связи с выхолаживанием образуются центры высокого давления и температура не только над сушей, но и над забитыми льдом межостровными водами Канадского Арктического архипелага бывает очень низкой. Сам же океан, за исключением прибрежной северо-западной части, сохраняет даже в феврале температуру поверхностных вод от 5 до 10 °С. Это связано с притоком в северо-восточную часть Атлантики теплых вод с юга и отсутствием поступления холодной воды со стороны Северного Ледовитого океана. На севере Атлантического океана зимой формируется замкнутая область пониженного давления — Исландский, или Северо-Атлантический, минимум. Его взаимодействие с расположенным у 30-й параллели Азорским (Северо-Атлантическим) максимумом создает над Северной Атлантикой преобладающий западный ветровой поток, выносящий с океана на Евразийский материк влажно-неустойчивый относительно теплый воздух. Этот атмосферный процесс сопровождается выпадением осадков в виде дождя и снега при положительных температурах. Аналогичная ситуация распространяется на акваторию океана к югу от 40° с. ш. и на Средиземноморье, где в это время выпадают дожди. В летний сезон северного полушария область высокого давления сохраняется только над ледяным щитом Гренландии, над материками устанавливаются центры низкого давления, Исландский минимум ослабевает. Западный перенос остается главным циркуляционным процессом в умеренных и высоких широтах, но он выражен не так интенсивно, как в зимнее время. Азорский максимум усиливается и расширяется, и большая часть акватории Северной Атлантики, включая Средиземное море, оказывается под воздействием тропических воздушных масс и не получает осадков. Только у берегов Северной Америки, куда по периферии Азорского максимума поступает влажнонеустойчивый воздух, выпадают осадки муссонного типа, хотя этот процесс выражен совсем не так ярко, как на тихоокеанском побережье Евразии. Летом и особенно осенью над акваторией Атлантического океана между северным тропиком и экватором (как в Тихом и Индийском океанах на этих широтах) зарождаются тропические ураганы, которые с огромной разрушительной силой проносятся над Карибским морем, Мексиканским заливом, Флоридой, а иногда проникают далеко на север, вплоть до 40° с. ш. В связи с наблюдаемой за последние годы высокой активностью Солнца у берегов Атлантического океана повторяемость тропических ураганов значительно возросла. В 2005 г. на южное побережье США обрушились три урагана — «Катрина» , «Рита» и «Эмили» , первый из которых нанес огромный ущерб г. Новый Орлеан.
Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. Африка — прабатьківщина людства (найдавніші археологічні рештки мають вік 7 млн років), тут відбувались перші етапи антропогенезу[69][70]. На безкрайніх рівнинних просторах африканських саван декілька мільйонів років тому з'явились наші першопредки — сахельантроп, австралопітек африканський і афарський (3,9-3,0 млн років тому)[71], парантроп (2,3-1,4 млн років тому)[72], людина прямоходяча, уміла і працююча (1,9-0,6 млн років тому)[72][73][74][75][76][77]. Починаючи з 1930-х років найважливіші для історії антропології знахідки рештків давніх людей були знайдені в місцевості Олдувай (Танзанія) родиною Лікі. Пізніше такі місця масово почали знаходити від Ефіопії до крайнього півдня континенту. 300—260 тис. років тому в Східні Африці з'явилась людина розумна, звідси давні люди розселились по всьому світу[73][74][75][76][77]. Розселялась з Африки людина розумна трьома шляхами: через Гібралтарську протоку[78][79], Суецький перешийок[80], Баб-ель-Мандебську протоку[81][82], що в часи зледенінь та активних тектонічних рухів піднімались вище рівня моря[83].
Первісні цивілізаціїРедагувати
Багато тисяч років тому Африка виглядала зовсім не так, як зараз. У період 7500-3500 років до н. е. територія пустелі Сахари, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для землеробства і була заселена людьми, які повернулись на північ із субсахарського регіону — неолітичний субплювіал[84][85]. Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися землеробством (найдавніші знахідки обробки зерна датуються XIII століттям до н. е., землеробство у долині Нілу (нижче другого порогу) — VI тисячоліттям до н. е.), скотарством (VIII тисячоліття до н. е.), полюванням і рибальством (кістяні гарпуни)[86], а також мали свою культуру. У X—IX століттях до н. е в Західній Африці виникло гончарство, з'являються перші поселення із кам'яними будинками (Тішит, Уалата)[87][88]. Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису Африки (наскельний живопис Тассілі-н'Адджер 10 тис. років тому, Сомалі та ПАР — 25 тис. років тому)[89]. Нілотські народи у Західній Африці 10-8 тис. років тому одомашнили пшоно, сорго і африканський рис[90]. 9-5 тис. років до н. е. нігеро-конголезькі народи винайшли кам'яні топори, щоб розчищувати ділянки серед тропічних лісів під сільськогосподарські ділянки, увели в культуру олійну пальму, рафію, бамію, горіх кола, чорновічкову квасолю та вігну[91]. Пізніше іншим народами у різних частинах континенту були уведені в культуру кавуни, рицина, калабаси, бавовник[90]. Західноафриканські нілоти також самостійно винайшли землеробство 4-3 тис. років до н. е[92]. Приручення великої рогатої худоби відбувалось ще за доби існування культур мисливців-збирачів, 6 тис. років тому у північно-східній Африці вперше одомашнили віслюка та гвинторогого козла[93].