Срединно-океанические хребты крупнейшие формы рельефа дна мирового океана,образующие единую систему горных сооружений протяжённостью свыше 60 тыс. км, с относительными высотами 2—3 тыс. м и шириной 250—450 км (на отдельных участках до 1000 км). собой линейно ориентированные поднятия земной коры, с сильно расчленёнными гребнями исклонами; в Тихом и Северном Ледовитом океанах С. х. расположены в краевых частях океанов, вАтлантическом — посередине. С осевой зоной С. х. связаны рифты, возникающие вследствие растяженияземной коры (см. Рифтов мировая система). Кроме разломов, ориентированных вдоль С. х., характерныпоперечные разломы, нередко простирающиеся в соседние части ложа океанов. В рифтах и зонахпоперечных разломов обнажаются базальты, слагающие океаническую земную кору, а такжеультраосновные породы (гарцбургиты, луниты, серпентиниты). С разломами связаны большая сейсмичностьи повышенные значения идущего из недр Земли теплового потока; местами проявляется вулканизм, Посоставу продуктов извержении вулканы С. х. и ложа океанов сходны между собой и резко отличаются отвулканов переходных зон (современных геосинклинальных областей) отсутствием кислых и андезитовых лави туфов. Вулканические острова, располагающиеся в осевой зоне С. х. (реже на их склонах), представляютсобой вершины наиболее крупных подводных вулканов. Большинство вулканов этих островов бездействует;действующие имеются на Азорских островах, островах Тристан-да-Кунья и др. Наиболее значительныеподводные вулканы приурочены, как и эпицентры землетрясений, к участкам пересечения поперечныхразломов с осевой зоной С. х. Поперечные разломы разделяют С. х. на отдельные сегменты, обычносдвинутые в латеральном (горизонтальном) направлении относительно друг друга до 500—600 км. Вгипотезе «новой глобальной тектоники» (См. Новая глобальная тектоника) этим горизонтальным движениямпридаётся важное значение; с. х. рассматриваются как зоны зарождения океанической земной коры,образующейся из материала, поступающего в рифтовые зоны из мантии, и разрастающейся отсюда встороны (см. Мобилизм). Согласно др. представлениям, С. х. являются складчатой структурой, а их неоген-антропогеновый этап развития — гомологом орогенного этапа развития складчатых систем материков схарактерными для них поднятиями и растяжениями земной коры (А. В. Пейве, 1975). Существуют такжепредставления: что образование С. х. связано с растяжением и вспучиванием земной коры, обусловленнымипритоком глубинного вещества из мантии и сопровождающими его явлениями серпентинизации.
Львівський клімат є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячна температураповітря становить −4 °C у січні і +18 °C у липні. Абсолютний максимум температури повітря (+37,0 °C) зафіксований у серпні1921 року, абсолютний мінімум — (−33,6 °C) 10 лютого 1929 року; максимальна кількість опадів (1 422 мм) випала 1893 року. Загалом за останні 100—120 років температура повітря у Львові має тенденцію до підвищення. За цей період середньорічна температура підвищилася принаймні на 1 °C[13]. Вологість повітря в середньому за рік становить 79 %. Найчастіше дмуть західні вітри, найрідше — північно-східні.
Львів характеризується найбільшою кількістю опадів і найнижчими літніми температурами серед усіх обласних центрів України, що спричинено чи не найменшою континентальністю місцевого клімату з-поміж великих міст України. У середньому за рік випадає 740 мм атмосферних опадів: найменше — в січні, найбільше — в липні. За рік у місті в середньому 174 дні з опадами[14]. Через це місто часто називають «приреченим на дощ»[15]. Тема львівського дощу є популярною в місцевих художників, поетів і музикантів. Середня висота снігового покриву становить 7.8 см [16]
Для всіх пір року характерні різкі перепади атмосферного тиску, температур і вологості повітря. Зими м'які — морози нижче гаються вкрай рідко. Стійкий сніжний покрив встановлюється не кожної зими. Весна прохолодна та дощова, заморозки і снігопади можливі до початку травня. Літо прохолодне. Звичайні літні полуденні температури в межах +20-25 °C, спека вище гається рідко. Влітку частими є грозові зливи і різкі перепади температур при проходженні атмосферних фронтів. При цьому майже щороку гаються ураганні вітри, які призводять до повалення дерев, обриву ліній електропередач, невеликих руйнувань. Так, у 2008 році внаслідок буревію загинуло 4 людей. Осінь помірно тепла і суха. Тривалість вегетаційного періоду — 215 днів.
Мікроклімат центральної частини міста, яка розташована в улоговині, характеризується нижчими мінімальними та вищими максимальними температурами. Для підвищених околиць характерні сильні вітри.
