Вода - один з найсильніших розчинників. Вона здатна розчинити і зруйнувати будь-яку гірську породу на поверхні землі. Потоки води, струмочки і краплі поступово руйнують граніт і каміння, при цьому відбувається вилуговування з них легкорозчинних складових частин.
Жодна міцна порода не зможе протистояти руйнівному впливу води. Це процес довгий, але невідворотний. Солі, які вимиваються з гірських порід, надають морській воді гірко-солоний смак.
Але чому ж вода в морі солона, а в річках - прісна? На цей рахунок є дві гіпотези.
гіпотеза перша
Всі домішки, розчинені водою, зносяться струмками і річками в моря і океани. Річкова вода теж солона, тільки солей в ній в 70 разів менше, ніж у морській воді. Вода з океанів випаровується і знову повертається на землю у вигляді опадів, а розчинені солі залишаються в морях і океанах. Процес "поставки" солей в моря річками триває вже понад 2 млрд. Років - час, достатній, щоб "засолити" весь Світовий океан.
Морська вода містить в собі майже всі елементи, що існують в природі. У ній є магній, кальцій, сірка, бром, йод, фтор, в невеликій кількості містяться мідь, нікель, олово, уран, кобальт, срібло і золото. Хіміки знайшли в морській воді близько 60 елементів. Але найбільше в морській воді міститься хлориду натрію, або кухонної солі, ось тому вона і солона.
На користь цієї гіпотези говорить той факт, що озера, які не мають стоку, - теж солоні. Таким чином, виходить, що спочатку вода в океанах була менш солона, ніж зараз. Але ця гіпотеза не пояснює відмінності в хімічному складі морської і річкової води: в море переважають хлориди (солі соляної кислоти), а в річках - карбонати (солі вугільної кислоти).
гіпотеза друга
Відповідно до цієї гіпотези, вода в океані була солоною спочатку, і виною тому зовсім не річки, а вулкани. Прихильники другої гіпотези вважають, що в період утворення земної кори, коли була дуже висока вулканічна активність, вулканічні гази, що містять пари хлору, брому та фтору, лилися кислотними дощами. Таким чином, перші моря на Землі були ... кислими. Вступаючи в хімічну реакцію з твердими породами (базальтом, гранітом), кисла вода океанів витягувала з гірських порід лужні елементи - магній, калій, кальцій, натрій. Утворилися солі, які нейтралізували морську воду - вона стала менш кислим.
У міру зниження вулканічної активності атмосфера очищалася від вулканічних газів. Склад океанської води стабілізувався приблизно 500 млн. Років тому - вона стала солоною.
Але куди ж пропадають карбонати з річкової води, потрапляючи в Світовий океан? Їх використовують живі організми - для побудови раковин, скелетів і т. Д. А ось хлоридів, які переважають в морській воді, вони уникають.
В даний час вчені зійшлися на тому, що обидві ці гіпотези мають право на існування і не с а взаємно доповнюють один одного.
Какая главная опасность для жизни человечества? Войны? Извержение супервулкана? Столкновение с кометой?
Жизнь среднестатистического человека сегодня наполнена комфортом. Он преодолевает дальние расстояния на личном автомобиле, самолете или поезде, его рацион состоит из разнообразных блюд, а за его здоровьем следит целая армия врачей, составляющих единую систему здравоохранения. Но это только на первый взгляд. На самом деле каждый из нас постоянно сталкивается с серьезными рисками, о которых мы можем даже не подозревать. Речь идет о глобальных экологических проблемах.
РекламаСпортивный клуб, секция на Картах
Глобальное потепление
Наиболее серьезную угрозу представляет глобальное потепление климата, которое вызывает активное таяние ледников, истончение морского арктического льда. В результате многие виды арктических животных, птиц и растений оказались на грани исчезновения. Дожди в низких и высоких широтах становятся более частыми и обильными, а в тропических и субтропических — напротив, климат становится более засушливым. Баланс в экосистемах нарушается, по всему миру отмечаются частые наводнения, засухи и ураганы. А в 2018 году американские ученые доказали прямую связь глобального потепления климата с резким ростом количества суицидов. Предотвратить это можно лишь одним резко сократить выбросы парниковых газов и углекислого газа в атмосферу.
Разрушение озонового слоя

Еще одна проблема, с которой столкнулось человечество — это разрушение озонового слоя. Поскольку озон, располагающийся на высоте 20-25 км над поверхностью Земли, является своеобразным фильтром, поглощающим агрессивные ультрафиолетовые лучи Солнца, то при истончении озонового слоя люди массово теряют зрение, получают солнечные ожоги, которые впоследствии приводят к развитию злокачественных опухолей кожи. Кроме того, опасности подвергаются морские экосистемы, так как фитопланктон, выступающий здесь в роли основного звена пищевой цепочки, не может нормально развиваться при чрезмерном воздействии жесткого УФ-излучения. Решение данной проблемы базируется на отказе от использования фреоновых газов, которые наиболее активно разрушают озоновый слой.