ответ:Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38 % площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Найнижчі опади в районі озера Ейр (100 мм) і на рівнині Налларбор (50 мм). Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° південної широти вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі — до 250 мм.
На этот во можно ответить с физической и тектонической карт Южной Америки.
Взглянув на физическую карту Южной Америки, первое, что бросается в глаза, это то, что рельеф материка можно разделить на две части: горная на западе и равнинная на востоке.
«Восточная равнинная часть»: Рельеф неразрывно связан с тектоническим строением. Южная Америка располагается на древнейшей Южноамериканской платформе. Миллионы лет фундамент опускался и поднимался, формирую прогибы и выступы (щиты). Прогибы, покрытые осадочными породами, соответствуют Амазонская, Оринокская и Ла-Платская низменности, которые занимают обширные территории. Для этих низменностей характерна заболоченность поверхности и широкие речные долины. Выступающие щиты соответствуют Гвианскому и Бразильскому плоскогорьям, которые не уступают по площади низменностям. Зачастую их территория состоит из нескольких плато.
«Западная горная часть»: На западе к Южноамериканской платформе прилегает складчатый пояс Анд. Он возник на границе двух плит, когда океаническая плита Наска поднырнула под континентальную. На протяжении длительного времени возникшие горы Анды разрушались, а потом вновь активно поднимались во время последней альпийской эпохи горообразования, поэтому Анды относятся к возрожденным молодым горам. На данный момент это одна из наиболее активных сейсмических зон на Земле. Анды также называют «спинным хребтом» Южной Америки, много вершин превышают 6 000 м, наивысшая точка - Аконкагуа (~ 6960 м).
Кстати, именно в Южной Америке, на отроге горной системы Анд в Эквадоре находится наивысшая точка экватора (4690 м). Она расположена на южном склоне вулкана Каямбе, и только в этом месте на экваторе можно наблюдать снежный покров.
Подробнее - на -
