1.
більша частина материка лежить в екваторіальних і тропічних широтах, тобто в жаркому тепловому поясі і отримує велику кількість сонячного тепла.
2.
над більшою частиною материка панують протягом року екваторіальні повітряні маси. Велику роль відіграють південно-східні і північно-східні пасати, які приносять вологі повітряні маси з Атлантичного океану. При цьому вплив сухих тропічних мас обмежений, вони формують клімат переважно на західному узбережжі материка.
3.
поверхня Південної Америки має рівнинний рельєф у східній своїй частині, що дозволяє пасатам південної півкулі без перешкод проникати аж до підніжжя Анд. Крім того, теплі Гвіанська і Бразильська течії додатково насичують повітря вологою і сприяють збільшенню кількості опадів. Навітряні східні схили плоскогір’їв отримують від пасатів рясні дощі. На гірському заході повітряні маси з Тихого океану мають вплив лише на вузькій смузі узбережжя, далі їм проникнути перешкоджають Анди. Холодна Перуанська течія зменшує кількість вологи, що надходить на материк. Це сприяє формуванню на західному узбережжі материка одного із най посушливіших місць на території нашої планети – пустелі Атакама.
Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проєктування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.
Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.
Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони
