Тихоокеанський вогняний пояс — пояс активної вулканічної діяльності та землетрусів, розташований навколо басейну Тихого океану. Має форму підкови довжиною біля 40 тис. км та викликаних рухом тектонічних плит, зокрема Тихоокеанської плити, плит Наска та Кокос. Коло містить 452 вулканів, що становить близько 80 % активних та погаслих вулканів світу.
Объяснение:
Тихоокеанське вогняне коло(ТВК) виникло від руху і зіткнення тектонічних плит. В східній частині ТВК є результатом субдукції плит Наска та Кокос під Південноамериканську плиту. Частина Тихоокеанської плити разом з невеликою плитою Хуан-де-Фука також зазнали субдукцію під Північно-Американську плиту. Далі на північ Тихоокеанська плита зізнає субдукцію під Алеутські острови. Далі на захід Тихоокеанська плита зізнає субдукцію вздовж Камчатки і прямує до Японії. Південний захід ТВК є тектонічно вельми складним і утворився від зіткнення дрібних плит з Тихоокеанською плитою і прямує через Маріанські острови, Філіппіни, Бугенвіль, Тонга до Нової Зеландії.
Объяснение:
Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
