Горох овочевий - одна з найхолодостійкіших овочевих культур. Сходи його на поверхню ґрунту з’являються за температури 4°С. Короткочасне зниження температури повітря до мінус 4-6°С нешкідливе для рослин. При з’явленні сходів сім’ядолі на поверхню ґрунту не виносяться. При пошкодженні сім’ядолей рослини гинуть, тому пересаджувати рослини гороху не можна.Низькі температури після з’явлення сходів у межах 8-12°С позитивно впливають на ріст кореневої системи та асиміляційного апарату. Однак, за температури повітря менше 15°С затримується квітування. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин гороху знаходиться в межах 18-20°С. Мозкові сорти гороху менш пристосовані до низьких температур. Вони краще формують урожай за температури 20-22°С.Високі температури ґрунту (10-16°С) під час з’явлення сходів гороху негативно впливають на подальший ріст і розвиток кореневої системи, і вона відстає від надземної. Рослини ростуть повільно, прискорюється квітування та формуються дрібні боби з малою кількістю зерен.У зв’язку з тим, що горох вимагає для свого росту і розвитку невисоких температур повітря і ґрунту, в Україні найвищі врожаї його одержують в районах Лісостепу, Полісся та західних областей.Вимоги до світла. Рослини гороху досить вимогливі до світла. При його нестачі вони витягуються, листки їх набувають світло-зеленого забарвлення, послаблюються процеси фотосинтезу. Утворення бобів та зерна в них уповільнюється та затримується, внаслідок чого продуктивність рослин знижується. Загущення рослин у посівах також негативно позначається на врожайності гороху. Вони витягуються, листки передчасно жовтіють та відмирають. У зв’язку з тим, що в південних районах у літній період температури ґрунту та повітря підвищені, а тривалість дня коротша, ніж в умовах Полісся, вегетаційний період рослин затримується. При штучному скороченні тривалості дня до 10 годин деякі сорти гороху не зацвітають.Вимоги до вологості ґрунту. Оптимальна вологість ґрунту для росту та розвитку рослин гороху знаходиться в межах 80% НВ. Найбільшу потребу у вологості ґрунту рослини проявляють за 15-20 днів до квітування та масового зав’язування бобів. Тому в цей період у південних районах України рослини потрібно 2-3 рази поливати. Нестача вологи в зазначений період призводить до значного зниження врожайності. Коренева система гороху не переносить близького залягання ґрунтових вод, а також перезволоження орного шару ґрунту. На таких ґрунтах коренева система його швидко відмирає, рослини передчасно жовтіють та відмирають.
Окружающая нас природа состоит из частей, или, как их еще называют, компонентов. К природным компонентам относятся рельеф, климат, воды, растения, животные и почвы. Все эти компоненты длительный путь развития, поэтому их сочетания не случайны, а закономерны. Благодаря своему взаимодействию они тесно связаны друг с другом, и это взаимодействие объединяет их в единую систему, где все части одна от другой зависят и одна на другую влияют. Такая единая система называется природно-территориальным комплексом, или ландшафтом. Основоположником отечественного ландшафтоведения заслуженно считается Л.С.Берг. Он определял природно-территориальные комплексы как области, сходные по преобладающему характеру рельефа, климата, вод, растительности и почвенного покрова. Можно выделить природные комплексы пустынь, лесов, степей и т.д. Л.С.Берг писал, что ландшафт (или природно-территориальный комплекс) есть как бы организм, в котором части обуславливают целое, а целое влияет на части. Размеры природно-территориальных комплексов различны. Самым крупным может считаться вся географическая оболочка, более мелкими — материки и океаны. К самым мелким природно-территориальным комплексам могут относиться овраги, поляны, пруды. Важно то, что независимо от размера все компоненты этих комплексов тесно взаимосвязаны друг с другом. Причиной формирования природно-территориаль-ных комплексов выступают природные компоненты. Их принято подразделять на две группы:
РЫСЬ Рысь — типичный для тайги хищник (длиной до 1 м, массой 8—15 кг) довольно крупных размеров, с гибким телом и коротким хвостом (20—30 см), тупой кончик которого как бы обрублен. Подобно другим диким кошкам у рыси острые втяжные когти, длинные ноги с широкими лапами. Между пальцами развиты перепонки, позволяющие передвигаться по глубокому рыхлому снегу, не проваливаясь в нем. По бокам головы у рыси развиты баки, а на концах ушей — кисточки. Основной образ жизни рыси оседлый, но при недостатке корма наблюдаются перекочевки. Главным кормовым объектом для нее являются зайцы-беляки. Кроме того, рысь нападает на куропаток, рябчиков, тетеревов, лисиц, бобров, мелких грызунов, молодняк диких кабанов, косуль, ланей, кабарги, лосей, северных оленей. На человека рысь обычно не нападает, но в случае ранения становится опасной, нанося охотнику зубами и когтями серьезные раны. Врагов, кроме человека, у нее нет. Если ее обнаружит охотник, она на дереве и в густых зарослях, прыгает с ветки на ветку, не спускаясь на землю, и уходит от опасности. Обычно рысь держится вдали от поселений, но в периоды голодовки (например, при затяжном насте или при неурожае зайцев-беляков) посещает населенные пункты, находящиеся вблизи от лесных массивов. Однако здесь ее быстро обнаруживают и убивают.
