Солнечные лучи проходят через прозрачную атмосферу, не нагревая ее, они достигают земной поверхности, нагревают ее, а от нее в последующем нагревается воздух.
Степень нагрева поверхности, а значит и воздуха, зависят, прежде всего, от широты местности.
Но в каждой конкретной точке она (tо) будет определяться также целым рядом факторов, среди которых основными являются:
А: высота над уровнем моря;
Б: подстилающая поверхность;
В: удаленность от побережий океанов и морей.
А – Поскольку нагревание воздуха происходит от земной поверхности, то чем меньше абсолютные высоты местности, тем выше температура воздуха (на одной широте). В условиях ненасыщенного водяными парами воздуха наблюдается закономерность: при подъеме на каждые 100 метров высоты температура (tо) уменьшается на 0,6оС.
В современную эпоху продолжается тектоническое развитие Кавказа. Повторные нивелировки показали не только направленность современных тектонических движений, но и их скорость. Например, восточная оконечность Большого Кавказа поднимается до 1,63 см в год (станция Насосная) , а Колхидская низменность прогибается на 1 см в год. Опускаются районы Куринской впадины и низовья Терека, а Сурамский хребет испытывает поднятие и т. д.
О продолжающихся довольно энергичных тектонических движениях на Кавказе говорит сейсмичность его территории. С 1800 г. здесь зарегистрировано до 2000 значительных землетрясений, из которых более 1200 приходится на последние полвека. Особенно сейсмичны восточная часть южного склона Большого Кавказа и Закавказское нагорье. Характерной сейсмической особенностью Кавказа является незначительная глубина очагов большинства землетрясений
Принципи загальнонаукової класифікації ландшафтів
Насамперед, необхідно чітко розрізняти поняття "систематизація", "класифікація", "типологія" .
Природно-територіальні комплекси можуть розглядатись як в індивідуальному, так і типологічному плані. Об’єктом безпосереднього дослідження є конкретні ПТК. Водночас для науки й практики необхідно їх систематизація.
Порівнянням індивідуальних одиниць ПТК встановлюються їх типологічні ознаки. Класифікуючи ці одиниці, тобто об’єднуючи їх за певними ознаками подібності у види, типи, класи і т.д., отримуємо складну систему типологічних одиниць. Таким чином, будь-яка типологічна одиниця (наприклад, тип ландшафту, урочища) в результатом наукового узагальнення.
Класифікації можуть бути побудовані за різними принципами: морфологічним, генетичним, історичним, кількісним та ін.
В.А.Ніколаєв (І973) виділяє три основні принципи (підходи) загальнонаукової класифікації ландшафтів:
1) історичний;
2) генетичний;
3) структурний,
об"еднуючи їх спільною назвою - структурно-генетичний. Усі вони тісно пов’язані між собою. Структура свідчить про історію (вік) і генезис ландшафту й навпаки, від останніх залежить його будова.
Основним показником класифікації ландшафтів при структурному підході є домінуючі урочища й місцевості (їх відсоткові співвідношення). Ознаки внутрішньої структури кладуться в основу виділення низьких таксонів ландшафту - видів, підвидів.
Класифікаційні категорії ландшафтів і ознаки їх виділення
(за Ніколаєвим, І973)
Таксони
Головні ознаки поділу
Приклади
Відділ
тип контакту і взаємодія геосфер у структурі ландшафтної оболонки
наземні ландшафти, водні ландшафти
Система
енергетична база ландшафтів - поясно-зональні відмінності водно-теплового балансу
субарктичні, бореальні, суббореальні, семіарідні ландшафти тощо
Підсистема
секторні кліматичні відмінності, континентальність клімату
суббореальні семарідні ландшафти, помірно-континентальна, континентальна, різкоконтинентальна
Клас
морфоструктури вищого порядку (елементи мегарельєфу), тип природної зональності (горизонтальний або вертикальний)
рівнинні ладшафти, гірські ландшафти
Підклас
морфоструктури другого порядку, морфогенетичні підрозділи макрорельєфу
Підкласи рівнинних ландшафтів: низовинний, височинний
Група
тип водно-геохімічного режиму, який визначається співвідношенням атмосферного, ґрунтового і натічного зволоження, ступенем дренованості
Групи рівнинних ландшафтів: елювіальна, напівгідроморфна, гідроморфна
Тип
грунтово-біокліматичні ознаки на рівні типів грунтів і класів рослинних формацій (зональні для елювіальної групи ландшафтів)
Лісостеповий, напівпустинний, болотний, луговий тощо.
Підтип
грунтово-біокліматичні ознаки на рівні підтипів грунтів і підкласів рослинних формацій (підзональні для елювіальної групи ландшафтів)
Підтип лісостепового типу ландшафтів: лугово-лісовий (південний лісостеп), лісо-лугово-степовий (середній лісостеп)
Рід
генетичні типи рельєфу
Роди степових рівнинних ландшафтів: давньоалювіальний, погорбовано-грядовий давньоелювіальний
Підрід
генетичні типи й літологія поверхневих гірських порід
Підроди степових давньоалювіальних, рівнинних ландшафтів: піщані, галечникові, лісово-су-глинисті
Вид
подібність переважаючих у ландшафтах урочищ, місцевості (типи морфологічної структури)
Види степових рівнинних ландшафтів:
а) плоско-хвилясті рівнини, піщані й субпіщані з різнотравно-червоноковильними степами на темно-каштанових ґрунтах;
б) плоскі денудаційно-акумулятивні плато з покривом лесовидних порід, типчаковими степами на темно-каштанових ґрунтах