Ко́рисні копа́лини України — корисні копалини в межах України.
Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок впливу всіх властивих становленню земної кори процесів, зумовило широкий діапазон корисних копалин, що становлять мінерально-сировинну базу країни. На початок XXI ст. Україна, яка займала всього 0,4 % земної суші і де проживало 0,8 % населення планети, мала в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу[1][2][3].
Станом на 1 січня 2019 р. в Україні налічувалося 2233 родовища горючих корисних копалин, 147 — рудних, 4676 — нерудних, 1705 родовищ підземних вод, лікувальних грязей та ропи[4].
В Україні у значних обсягах видобувалося кам'яне вугілля (2 % світового видобутку), залізні та марганцеві руди (4 % та 10 % відповідно), графіт (4 %), каолін (18 %), уранові (2 %), титанові, цирконієві руди, германій, нерудна металургійна сировина, сировина для виробництва будівельних матеріалів та ін.
На час проголошення Україною незалежності мінерально-сировинний комплекс забезпечував близько чверті валового національного продукту, із видобуванням та використанням корисних копалин було пов'язано близько половини промислового потенціалу країни та до 20 % її трудових ресурсів.
Від реалізації мінерально-сировинної продукції (у першу чергу, чорних металів та виробів із них) Україна отримувала близько третини експортного виторгу.
Однак у 90-х роках XX-го ст. внаслідок скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт (утричі—вчетверо) приріст розвіданих запасів більшості важливих корисних копалин перестав компенсувати їх видобуток.
Вартість розвіданих запасів на початок XXI ст. становила 150—200 тис. доларів США на душу населення[5].
Объяснение:
Поверхневі води — річки і тимчасові потоки (після сильних дощів або танення снігу) — здійснюють велику роботу, змінюючи поверхню. їх руйнівна дія полягає у розмиванні порід. Таке руйнування називають ерозією. Тимчасові потоки прорізають на поверхні вимоїни — заглиблення 1-2 м. Якщо вони не закріплені корінням рослин, то після чергових злив поглиблюються і розширюються. У результаті вимоїни перетворюються на яри. Яри після кожного дощу збільшуються. З часом ерозія згасає, зменшується. Схили яру стають пологими. На них виростають трави і кущі. Тоді яр поступово перетворюється на балку й ерозія припиняється. Підземні води здатні розчиняти деякі гірські породи, наприклад: вапняки, крейду, гіпс, сіль. Унаслідок їх розчинення і вимивання під землею утворюються порожнини — печери.
Передаточное число ременной передачи определяется по формуле: i=d2/d1 следовательно 300/20=15