Навколо планети Марс обертаються два природні супутники — Фобос і Деймос. Після відкриття Галілеєм у 1610 році 4 супутників Юпітера астрономи вважали, що кількість супутників зростає вдвічі при переході до більш далекої планети Сонячноі системи. Оскільки у Землі був відомий один супутник — Місяць, а у Юпітера — 4, вважалося, що у Марса повинно бути 2 супутники. Про це написав Джонатан Свіфт у повісті «Подорож Гулівера на летючий острів Лапута». Дивним чином ця безпідставна з наукової точки зору гіпотеза справдилася.
Супутники Марса були відкриті в 1877 році американським астрономом Асафом Голлом, і названі на честь давньогрецьких міфологічних богів Фобоса та Деймоса
Обидва супутника обертаються навколо своїх осей з тим же періодом, що й навколо Марса, тому завжди повернуті до планети однією й тією ж стороною. Припливна дія Марса поступово сповільнює рух Фобоса, що врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс. Деймос, навпаки, віддаляється від Марса. Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер 1610 року. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною гаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса. 1643 року монах-капуцин Антон Марія Ширл стверджував, що бачив «марсіанські місяці». 1727 Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера» описав два маленьких супутники Марса, які були відомі астрономам острова Лапута. Вони оберталися навколо Марса за 10 і 21,5 годин. Про ці ж супутники 1750 року згадав Вольтер у романі «Мікромегас». 10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам. 1877 року американській астроном Асаф Холл, працюючи у військово-морський обсерваторії США з найбільшим у країні 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті знайшов Фобос та Деймос, два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які запропонував Свіфт на 150 років раніше.
Объяснение:
перекладеш в перекладачі
а)Воздействие человека на рельеф в наши дни сказывается и в непреднамеренном создании нежелательных форм поверхности, а также в прямом или косвенном воздействии на природные геоморфологические процессы, ускоряя или замедляя их. Так, при сельскохозяйственной деятельности человек часто вызывает и ускоряет также вредные процессы, такие как водная (в том числе и ирригационная), ветровая и пастбищная эрозии, вторичное засоление, заболачивание, усиление термокарстовых процессов в полярных областях и т.д. Особенно угрожает земледелию на огромных площадях ускоренная водная и ветровая эрозии почвы. Для снижения степени проявления этих процессов им должна быть противопоставлена целенаправленная деятельность
различия: две совершенно разные страны, расположенные на разных частях света