Питання про те, як співвідносяться між собою економіка і політика (адже саме про це у нас фактично йде в даному випадку мова), з повним правом можна віднести до числа фундаментальних методологічних проблем, над якими ламали голови багато представників кращих умів людства. Завдання дійсно не з легких, особливо з урахуванням того факту, що і економічне, і політичне (до речі, так само як і соціальне, ідеологічне і т.д.) в певному сенсі є не більш ніж якісь абстрактно-теоретичні поняття, що використовуються для позначення різних проекцій, за до яких ми намагаємося охарактеризувати реальну суспільну життя. Остання за великим рахунком є єдиний, комплексний, цілісний процес розвитку, в рамках якого виділення окремих самостійних складових можливе лише з розумною часткою условності1.
Отже, економічна діяльність не може здійснюватися поза відомих політичних рамок, а політичні процеси не протікають поза певного економічного простору. Це в повній мірі стосується і міжнародного компоненту названих відносин. Розвиваючись в нерозривному зв'язку і взаємодії один з одним, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна сторони життя суспільства надають один на одного безпосереднє і постійний вплив. Ось лише два приклади, що підтверджують цю тезу.
В кінці 1950-х рр. найбільшими торговими партнерами СРСР в західній півкулі були Аргентина і США. Задамося питанням, чи змогли названі країни зберегти свої позиції в першій половині 60-х рр. і якщо немає, то яку державу зайняло в зазначений період лідируюче положення в цьому рейтингу? Починаючи з 1960 р у зовнішній торгівлі СРСР з країнами регіону відбулася безумовна переорієнтація - на перше місце висунулася Куба. Якщо в 1959 р радянсько-кубинський товарообіг становив лише 6,7 млн руб. (Проти 40,2 млн руб. Радянсько-аргентинського і 39,1 млн руб. Радянсько-американського), то в 1960 р - вже 160,6 млн, а в 1961 р - 539,0 млн руб., Перевищивши показники радянсько-американського і радянсько-аргентинського товарообігу відповідно в 8 і 19,7 раза2. Пояснення таких різких коливань слід шукати аж ніяк не в економічній сфері. Кубинська революція 1959 р змінивши політичну і військово-стратегічну ситуацію не тільки в районі Карибського моря, але і у всій західній півкулі, викликала в кінцевому підсумку і перерозподіл потоків міжнародної торгівлі.
В останні роки в Західній Європі лунає все більше голосів на користь необхідності-проведення провідними країнами регіону значно більш узгодженої та виразної зовнішньої політики. Причина тут не тільки, а може бути, і не стільки в зміні розстановки сил на міжнародній арені в результаті закінчення «холодної війни», скільки в відчутний прогрес у справі економічної інтеграції, що виводить Європейський союз на якісно новий рівень розвитку. Виниклий на цій основі розрив між економічною і політичною іпостасями інтеграції стає, на думку практічес-
1 За досить обгрунтованим думку цілого ряду дослідників, тісне переплетення в реальному житті економічних,
політичних, ідеологічних та інших факторів накладає певні, а норою і вельми значні обмеження на можли
ності «чистої економічної теорії» або «чистої політології». Вихід прихильники даної точки зору бачать у проведенні
міждисциплінарних досліджень, які об'єднують представників різних галузей суспільствознавства. Див., Напр .: Spero J.E. The Politics of International Economic Relations. 3d edition. St. Martin's Press. New York, 1985.
Объяснение:
– В 2018 году должен быть принят новый генеральный план Санкт-Петербурга – документ, определяющий развитие города. Однако есть все основания полагать, что эффективное развитие, трансформация Петербурга в современный европейский мегаполис невозможно без единой схемы градостроительного планирования Санкт-Петербурга и Ленинградской области. С одной стороны, область активно развивает строительство у границ города, с другой – развитие города ограничено его существующей территорией. И потому в основу долго проекта развития агломерации «Большого Петербурга», на наш взгляд, должно лечь согласование позиций по основным вопросам градостроительного развития между двумя регионами.
Конечно, согласование позиций необходимо не только между властями регионов, но непременно вместе с решающим участием общества и бизнеса – чего сегодня, очевидно, нет. Нужна общая экономическая стратегия двух субъектов Федерации – также отсутствующая на данный момент. Нужно, чтобы существующие стратегии развития в Петербурге и в области включали в себя задачи пространственного и градостроительного проектирования.
