Відомо, що пояснити шлях за до малюнка, схематичного плану чи географічної карти набагато простіше, ніж описати його словами.
Точне зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за до умовних знаків називають географічною картою.
На величезне значення карти вказували ще відомі географи-методисти ХІХ століття Н. Раєвський і А. Бризгалов: «карти потрібні для усвідомлення і кращого збереження в пам'яті географічних відомостей» і «щоб учень/студент...дивлячись на карту, робив правильні висновки...».
У 1928 році у своїй книзі «Район і країна» В.П. Семенов-Тянь-Шанський писав: «Карта є альфа і омега всіх географічних уявлень. Якщо в інших науках вона має тільки службове значення, в географії вона - все і без неї кроку ступити не можна. Вона важливіша не тільки від малюнків, але навіть важливіша від самого тексту, тому що говорить інколи набагато більше, яскравіше, наочніше і лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися» [8].
М.М. Баранський назвав карту другою мовою географії, підкреслював, що карта є головним засобом у формуванні географічних уявлень і понять.
Прикладів широкого застосування карт у житті й діяльності людей можна навести дуже багато. Карта - це джерело знань, незмінний посібник у середній і вищій школі. Без карти неможливі експедиційні дослідження, туристичні походи, подорожі, мореплавство, промислове і сільськогосподарське будівництво та ін. Водночас карти є засобом масової інформації і пропаганди наукових знань [1].
Нині майже жодне дослідження у фізичній та економічній географії не обходиться без всебічного і глибокого аналізу картографічних матеріалів. Лише за до карт можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами. Дуже важлива роль карти у процесі навчання учнів/студентів географії, історії, природознавства та інших наук. Карта в навчальному закладі так само необхідна, як підручник. Студенти/школярі навчаються характеризувати природу чи економіку держав та їх частин саме завдяки роботі з картою.
Карта в процесі навчання природознавства виконує дуже важливу психолого-педагогічну роль - сприяє упорядкуванню знань. Полегшує їх засвоєння і запам'ятовування. Ця роль зберігається за картою не тільки в школі, а й тоді, коли доросла людина поповнює свої географічні знання з книг, газет, журналів і т.п. При доброму знанні карти запас географічних знань буде збільшуватись. лол
Відповідь:
Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.
У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Найдовша серед них — Лена (4400 км), а найповноводніша — Єнісей. До басейну Північного Льодовитого океану належить озеро Байкал — найглибше озеро земної кулі (1620 м).
До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одра, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро.
Річки, що впадають у Середземне море, як правило, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Особливо багато озер льодовиково-тектонічного походження на північному заході Європи. Найбільші серед них Ладозьке, Онезьке, Венерн. У Центральній Європі знаходяться озера тектонічного походження —Боденське, Женевське, Балатон і інші.
