Болота – це легені планети. Вони поглинають велику кількість вуглекислого газу і виділяють кисню за рік більше, ніж гектар лісу. Болота підтримують склад атмосферного повітря. Рослинність, яка проростає на їх території, збагачує киснем атмосферу і з планетарного циклу вилучає вуглець, консервуючи його на тисячі років у торфовищах. Їх кліматичне значення в тому, що вони впливають на формування водного і теплового балансів території. Вони перешкоджають зсуву кордонів в зоні вічної мерзлоти. Болота як джерела цінних ягід і рослин. Торф’яні родовища є місцем для зростання цінних ягід (лохина, морошка, журавлина) і рослин, які використовуються в фармацевтиці та приносять користь для людей. Роль і значення боліт для птахів і тварин На території боліт годуються і гніздяться велика кількість птахів – рябчики, тетерева, біла куріпка, глухарі, гуси, качки, лиски, чаплі, кулики і журавлі. Вчені встановили наступне: чисельність водоплавних птахів залежить від площі боліт. І чим більше болото, тим більше птахів може виводити там своє потомство. На торфовищах люблять облаштовуватися бобри. Вони перегороджують греблями русло річки, збільшуючи тим самим вологість у навколишній екосистемі. Крім бобрів тут живуть ондатра і норка. Нерідко сюди навідуються лосі, ведмеді, олені, козулі та кабани, щоб поласувати ягодами. Болота як джерела археологічних знахідок і корисних копалин У них знаходиться цінне викопне – торф, тому використання боліт знайшло своє застосування в господарській діяльності. Сьогодні торф використовують як сировину для хімічної промисловості, добриво, паливо, корми та підстилки для тварин. Торф’яні болота володіють муміфікуючими властивостями, тому вони є джерелом цінних знахідок для археологів і палеонтологів. У них знаходять прекрасно збережені рослин давніх епох, їх насіння і пилок, а також тіла людей. Таким чином, практичне значення боліт в тому, що людина використовує корисні копалини водного об’єкта, а також на його території збирає корисні рослини і ягоди. Вони не тільки смачні і корисні, але і використовуються для приготування медичних препаратів.
Объяснение:
зона́льность географи́ческая
(зональность физико-географическая), изменение природных условий от полюсов к экватору, обусловленное широтными различиями в поступлении на поверхность Земли солнечной радиации. Макс. энергии получает поверхность, перпендикулярная солнечным лучам (экваториальные широты); чем больше наклон, тем меньше нагрев (полярные широты). Географическая зональность – одна из самых универсальных географических закономерностей, имеющая статус закона. В соответствии с этим законом ландшафтная оболочка Земли разделяется на природные зоны, повторяющиеся в Сев. и Юж. полушариях (напр., зоны лесов и степей умеренного пояса, тропических пустынь и др.Широтная зональность наиболее отчётливо проявляется на равнинах, имеющих огромное протяжение с С. на Ю. (Русская и Западно-Сибирская равнины). Осн. форма проявления зональности в горах – высотная поясность. Черты широтной зональности свойственны поверхностным водным массам океана, что проявляется в тем-ре морской воды, солёности, содержании кислорода, биопродуктивности, в вертикальной и горизонтальной скорости движения.
высо́тная по́ясность
фундаментальная физико-географическая закономерность, проявляющаяся в смене природных условий и ландшафтов с высотой. Связана с понижением тем-ры воздуха в ср. на 0,6 °C на 100 м подъёма, увеличением атм. осадков, облачности и относительной влажности воздуха от у. м. до выс. 2, 5–3 км..
Горы и горные системы в зависимости от высоты и положения в той или иной широтной зоне характеризуются определённым набором (спектром) высотных ландшафтных поясов. Чем горы выше и расположены южнее, тем разнообразнее структура их высотной поясности. На Полярном Урале (68° – 65°40 с. ш., выс. до 1499 м) горные лесотундровые ландшафты последовательно сменяются ландшафтами горной тундры, а выше 800 м – ландшафтами гольцовых пустынь. На макросклоне Большого Кавказа, обращённом к Чёрному морю (42–43° с. ш., выс. 5642 м), субтропические леса, образованные гл. обр. вечнозелёными деревьями, сменяются горными широколиственными; выше господствуют темнохвойные леса, затем субальпийские и альпийские луга и, наконец, гляциально-нивальные ландшафты. Высотная поясность бывает двух типов – океанического и континентального. На её структуру значительное влияние оказывает экспозиция склонов и циркуляционная (ветровая) асимметрия, в результате чего наветренные склоны гор получают на 20–30 % атм. осадков больше, чем подветренные (эффект барьерной, или дождевой, тени). Для горных систем континентальных и сев. областей характерна инверсия высотной поясности, обусловленная стоком со склонов и вершин холодного воздуха в котловины. Характерна для Хибинских гор, горных систем Забайкалья.
