Цей Порядок визначає процедуру проведення державної атестації закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності (далі - державна атестація) з метою визначення ефективності такої діяльності за окремими її напрямами за галузями знань (далі - науковий напрям) та визначення з урахуванням результатів державної атестації інструментів заохочення закладів вищої освіти, які пройшли державну атестацію.
Особливості проведення державної атестації вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання) з урахуванням положень цього Порядку встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, іншого державного органу, до сфери управління якого належать такі заклади, погодженими з МОН.
2. Терміни, що використовуються у цьому Порядку, вживаються у значенні, наведеному в Законах України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та "Про вищу освіту".
3. Державна атестація закладів вищої освіти здійснюється відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і включає комплекс заходів щодо оцінювання ефективності діяльності закладів вищої освіти за науковими напрямами.
4. Державна атестація з урахуванням завдань закладів вищої освіти проводиться за такими критеріями:
1) забезпеченість науковими і науково-педагогічними кадрами (кількісний склад, рівень кваліфікації вчених);
2) наявність сучасної матеріально-технічної бази, яка використовується під час виконання наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок (далі - дослідження і розробки);
3) якість наукових і науково-технічних результатів на основі експертної оцінки з урахуванням рівня публікаційної активності, зокрема наукометричних показників, які використовуються у міжнародній системі експертизи;
4) активність залучення коштів державного бюджету і коштів вітчизняних та іноземних замовників за науковими напрямами (динаміка обсягу фінансування наукових (науково-технічних) робіт із загального та спеціального фондів державного бюджету);
5) відповідність наукової і науково-технічної діяльності пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки.
ВОДНЫЕ МАССЫ — это большие объемы воды, образующиеся в определенных частях океана и отличающиеся друг от друга температурой, соленостью, плотностью, прозрачностью, количеством кислорода и другими свойствами. В отличие от воздушных масс, в них большое значение имеет вертикальная зональность.
В зависимости от глубины различают: Поверхностные водные массы. Они формируются под воздействием атмосферных процессов и притока пресных вод с материка до глубины 200-250 м. Здесь часто меняются температура воды, соленость, образуются волны, а горизонтальный их перенос в виде океанических течений значительно сильнее переноса глубинного. В поверхностных водах самое большое содержание планктона и рыбы;
Промежуточные водные массы. Они имеют нижнюю границу в пределах 500-1000 м. В тропических широтах промежуточные водные массы формируются в условиях повышенного испарения и постоянного повышения солености. Именно этим объясняется тот факт, что промежуточные воды встречаются между 20° и 60° в Северном и Южном полушарии; Глубинные водные массы. Они формируются в результате перемешивания поверхностных и промежуточных, полярных и тропических водных масс. Их нижняя граница 1200-5000 м.
