Амеріго Веспуччі – італійський мореплавець 15 століття, дослідник нових земель, в честь якого на нашій планеті названі цілих два континенти – Північна і Південна Америки. Історія не знає іншої людини, який удостоївся б такої честі.
Амеріго Веспуччі був всього на три роки молодший іншого знаменитого мореплавця і першовідкривача, Христофора Колумба. Як і Колумб, Амеріго був італійцем, належав до цієї нації потомствених моряків. Але тільки народився не в Генуї, як Колумб, а в аристократичній Флоренції.
Спочатку Амеріго займався торгівлею, але всі знайомі відзначали його талант до морехідному справі. Веспуччі займався фінансуванням експедицій Колумба. Потім він сам, в уже немолодому віці, вперше взяв участь в експедиції в майбутню Америку (яка так ще ніким не називалася) в 1499 році. Америка була всього 7 років як відкрита європейцями в особі Христофора Колумба. У плаванні Амеріго зайняв дуже відповідальну посаду керманича суду, тобто рульового.
Ці експедиції, як і плавання в Америку Христофора Колумба, ніяк не були мирними – європейці грабували індіанське населення Америки, винищували його, захоплювали рабів і сотнями привозили їх в Європу.
Португальська король Мануель запросив Амеріго продовжити дослідження Америки на португальських кораблях, і Веспуччі продовжив експедиції. Великий його заслугою стало те, що досліджувані землі (берега сучасних Бразилії, Венесуели і так далі), він завдав на карту. Саме Амеріго дав європейська назва Венесуелі, що означає «Маленька Венеція». В ті часи європейці ще не знали, що відкриті ними землі – це два нових континенту, а вважали їх Індією. Навіть назва застосовували таке як «Вест-Індія». Чи міг думати скромний мореплавець і картограф Амеріго, що континенти пізніше назвуть на його честь?
Помер Амеріго Веспуччі в 1512 році, на 6 років переживши свого колегу Колумба. Його листи друзям містили багато цінного і цікавого про Америку і подорожах. Тому вони відразу після смерті Амеріго були видані книгою і мали велику популярність у читачів.
інансова сфера XXІ ст. зазнала значних трансформацій, які призвели до зміни багатьох фінансових систем країн світу. Ця трансформація проявляється в тому, що фінансові ринки зростають значно швидше за інші сектори економіки. Саме зростаюча роль фінансового ринку в загальній структурі економіки вимагає перебудови всієї системи управління фінансовим ринком.
Кризові процеси 2008-2009 років завдячують своїй появі саме фінансовому ринку. Однак, варто відзначити, що сама проблема зародилась набагато раніше, із початком лібералізації світових фінансових ринків у 90-х роках. Для української економіки прояви кризових процесів зародились від кооперації зростання зовнішнього державного боргу та знищення поступлення валюти на внутрішній ринок в силу втрати провідними експортно-орієнтованими галузями частки на світових ринках. Сутність проблеми полягав у тому, що зовнішні запозичення, ще і в таких обсягах вимагають від валютного ринку системної інтенсифікаційної роботи, так як держава змушена обслуговувати зовнішній борг в іноземній валюті, саме тому при зменшенні обсягів роботи внутрішнього валютного ринку, держава втрачає платоспроможність до обслуговування боргів так би мовити із середини і заповнює такий дефіцит валюти новими зовнішніми валютними запозиченнями.
Саме тому після всіх негативних проявів в економічні та фінансовій системах 2008-2009 роках, відголоски яких лунають і досі, всі світові школи та вчені почали шукати напрями вирішення цієї ситуації, підтвердженням цього слугує Всесвітній економічний форум у Давосі 2014 року, на якому вперше від початку кризи піднімались питання не самої кризи як явища, а напрямів та методів її вирішення.
Объяснение:
