Здавна термальні води знаходили застосування в лікувальних цілях (римські, тбіліські терми). У СРСР прісні азотні терми, багаті кремнієвою кислотою, використовували відомі курорти — Белокуриха на Алтаї, Кульдур у Хабаровському краї та інші; вуглекислі термальні води — курорти Кавказьких Мінеральних Вод (П'ятигорськ, Железноводськ, Єсентуки), сірководневі — курорт Сочі-Мацеста. У бальнеології термальні води підрозділяють на теплі (субтермальні) 20-37 °С, термальні 37-42 °С та гіпертермальні — понад 42 °C.
У районах сучасного й недавнього вулканізму в Італії, Ісландії, Мексиці, країнах СНД, США, Японії працює ряд електростанцій, що використовують перегріті термальні води з температурою понад 100 °C. У пострадянських та інших країнах (Болгарія, Угорщина, Ісландія, Нова Зеландія, США — гідрогеотермальне родовище Великі гейзери). Термальні води застосовують також для теплопостачання житлових і виробничих будинків, обігріву теплично-парникових комбінатів, плавальних басейнів й у технологічних цілях (Рейк'явік повністю обігрівається теплом термальні води). У СРСР було організоване теплопостачання мікрорайонів Кизляра, Махачкали, Зугдіді, Тбілісі, Черкеська; обігрівалися теплично-парникові комбінати на Камчатці, Кавказі. У теплопостачанні термальні води поділяються на слаботермальні 20—50 °С, термальні 50—75 °С. високотермальні 75-100 °С.
Перспективними вважаються райони, в яких зростання температури з глибиною відбувається досить інтенсивно, колекторські властивості гірських порід дозволяють одержувати з тріщин значні кількості нагрітої води чи пари, а склад мінеральної частини термальних вод не створює додаткових труднощів по боротьбі із солевідкладеннями і кородуванням устаткування. Аналіз економічної доцільності широкого використання термальних вод показує, що їх варто застосовувати для опалення і гарячого водопостачання комунально-побутових, сільськогосподарських і промислових підприємств, для технологічних цілей, добування цінних хімічних компонентів тощо. Гідрогеотермальні ресурси, придатні для одержання електроенергії, складають 4 % від загальних прогнозних запасів, тому їх використання в майбутньому варто пов'язувати з теплопостачанням і теплофікацією місцевих об'єктів.
Гідротермальні родовища використовуються в ряді країн для вироблення електроенергії. Перше місце за виробленням електроенергії з гарячих гідротермальних джерел займає США. У долині Великих Гейзерів (штат Каліфорнія) на площі 52 км діє 15 установок, потужністю понад 900 МВт. Ефективно використовує гідротермальну енергію своїх надр Ісландія. Тут відомо понад 700 термальних джерел, які виходять на земну поверхню. Близько 60 % населення користується геотермальними водами для обігріву житлових приміщень, а в найближчому майбутньому планується довести це число до 80 %. При середній температурі води 87°С річне споживання енергії гарячої води становить 15 млн. ГДж, що рівноцінно економії 500 тис. т кам'яного вугілля на рік. Крім того, ісландські теплиці, в яких вирощують овочі, фрукти, квіти і навіть банани, споживають щорічно до 150 тис. м3 гарячої води, тобто понад 1,5 млн. ГДж теплової енергії.
Діловий круглий ліс:
Російська Федерація (16 проц.); Нова Зеландія (13 проц.); Сполучені Штати Америки (9 проц.); Канада (6 відс.); Чехія (5 проц.); Австралія (3 проц.); Франція (3 проц.); Папуа-Нова Гвінея (3 проц.); Німеччина (3 проц.); Норвегія (3 проц.).
Дерев'яні пеллети: Сполучені Штати Америки (27 проц.); Канада (14 проц.); Латвія (9 проц.); В'єтнам (8 проц.); Російська Федерація (6 відс.); Естонія (5 проц.); Австрія (3 проц.); Португалія (3 проц.).
Пиломатеріали: Канада (23 проц.); Російська Федерація (18 проц.); Швеція (9 проц.); Фінляндія (6 відс.); Німеччина (5 проц.); Сполучені Штати Америки (5 проц.); Австрія (4 відс.); Таїланд (3 проц.).
Листові деревні матеріали: Китай (16 проц.); Канада (9 проц.); Німеччина (7 проц.); Російська Федерація (6 відс.); Таїланд (5 проц.); Малайзія (5 проц.); Бразилія (4 відс.); Індонезія (4 відс.); Франція (3 проц.); Польща (3 проц.); Австрія (3 проц.); Румунія (3 проц.); Бельгія (3 проц.).
Паперова маса: Бразилія (22 проц.); Канада (16 проц.); Сполучені Штати Америки (12 проц.); Чилі (8 проц.); Індонезія (6 відс.); Фінляндія (6 відс.); Швеція (5 проц.); Уругвай (4 відс.); Російська Федерація (4 відс.); Нідерланди (3 проц.).
Рекуперірованная папір: Сполучені Штати Америки (34 проц.); Сполучене Королівство (8 проц.); Японія (7 проц.); Франція (5 проц.); Німеччина (5 проц.); Нідерланди (5 проц.); Канада (4 відс.); Італія (3 проц.); Бельгія (3 проц.).
Папір і картон: Німеччина (12 проц.); Сполучені Штати Америки (10 проц.); Швеція (9 проц.); Фінляндія (9 проц.); Китай (7 проц.); Канада (7 проц.); Австрія (4 відс.); Франція (4 відс.); Індонезія (3 проц.); Бельгія (3 проц.); Італія (3 проц.); Республіка Корея (3 проц.); Російська Федерація (3 проц.).
Название: Население Африки
Численность населения Африки составляет около 1 миллиарда человек. Прирост населения на континенте самый высокий в мире в 2004 г. он составлял 2,3 %. За последние 50 лет возросла средняя продолжительность жизни — с 39 до 54 лет.
Население состоит в основном из представителей двух рас: негроидной южнее Сахары, и европеоидной в северной Африке (арабы) и ЮАР (буры и англоюжноафриканцы). Наиболее многочисленным народом являются арабы Северной Африки.
Во время колониального освоения материка многие государственные границы проводились без учета этнических особенностей, что до сих пор приводит к межэтническим конфликтам. Средняя плотность населения Африки составляет 22 чел./км² — это значительно меньше, чем в Европе и Азии.
По уровню урбанизации Африка отстает от других регионов — менее 30 %, однако темпы урбанизации здесь самые высокие в мире, для многих африканских стран характерна ложная урбанизация. Самые крупные города на африканском континенте — Каир и Лагос.
Языки
Автохтонные языки Африки разделяются на 32 семьи, из которых 3 (семитская, индоевропейская и австронезийская ) «проникли» на континент из других регионов.
Также насчитывается 7 изолированных и 9 неклассифицированных языков. К наиболее популярным исконно африканским языкам относятся языки банту (суахили, конго), фула.
Индоевропейские языки получили распространение, вследствие эпохи колониального управления: английский, португальский, французский языки являются официальными во многих странах. В Намибии с начала XX в. компактно проживает община, говорящая на немецком языке в качестве основного. Единственный язык, относящийся к индоевропейской семье, возникший на континенте — это африкаанс, один из 11 официальных языков ЮАР. Также общины носителей африкаанс проживают в других странах Южной Африки: Ботсване, Лесото, Свазиленде, Зимбабве, Замбии. Стоит, однако, отметить, что после падения режима апартеида в ЮАР, язык африкаанс вытесняется другими языками (английским и местными африканскими). Число его носителей и сфера применения снижается.
Распространённейший язык афрозийской языковой сакросемьи — арабский — используется в Северной, Западной и Восточной Африке в качестве первого и второго языка. Многие африканские языки (хауса, суахили) включают значительное количество заимстований из арабского (в первую очередь в пласты политической, религиозной лексики, абстрактные понятия).
Австронезийские языки представлены малагасийским языком, на котором разговаривает население Мадагаскарамалагасийцы — народ австронезийского происхождения, попавшие сюда предположительно во II—V веках нашей эры.