Объяснение:
Відкрити головне меню
Знайти
Колорадо (річка)
Мова
гати
Редагувати
Колора́до (англ. Colorado River, ісп. Rio Colorado, мовою індіанців мохаве 'Aha Kwahwat) — річка на південному заході США і північному заході Мексики. Завдовжки — 2334[1] км. Площа басейну становить 637 137[1] км².
Колорадо
Canyon midday.jpg
річка Колорадо у Марбл Каньйоні (Marble Canyon), територія Великого каньйону
Karte colorado river topografisch.jpg
топограф. мапа Колорадо
40°28′19″ пн. ш. 105°49′33″ зх. д.
Витік
Скелясті гори, США
• координати
40°28′19″ пн. ш. 105°49′33″ зх. д.
• висота, м
~2700 м
Гирло
Каліфорнійська затока (Тихий океан)
• координати
31°48′55″ пн. ш. 114°48′14″ зх. д.
Басейн
Colorado River basind
Країни:
США США
Мексика Мексика
Регіон
Колорадо
Аризона
Юта
Невада
Каліфорнія
Сонора
Баха-Каліфорнія
Довжина
2 330 км
Площа басейну:
629 100 км²
Середньорічний стік
620 м³/с
Притоки:
Eagle River[d], Roaring Fork Riverd, Gunnison Riverd, Dolores Riverd, Range Creekd, San Juan Riverd, Little Colorado Riverd, Гіла, Green River[d], Dirty Devil Riverd, Paria Riverd, Kanab Creekd, Virgin Riverd, Blue River[d], Bill Williams Riverd, Havasu Creekd, Little Dolores Riverd, Muddy Creekd, Piney Riverd, Plateau Creekd, Roan Creekd, Williams Forkd, Willow Creek[d], Tapeats Creekd і Fraser Riverd
Wikimedia | © OpenStreetMap
CMNS: Колорадо у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Колорадо (значення).
Перші індіанці, які були мисливцями й збирачами і вели кочовий б життя, оселились у басейні Колорадо щонайменше 8000 років тому. У період між 1000 і 2000 років тому населення басейну почало формувати великі осіло-землеробські цивілізації, деякі з яких пізніше стали одними з найбільш розвинених індіанських культур Північної Америки. Вважають, що зміна клімату, яка призвела до катастрофічних посух, і нераціональне використання землі призвели до занепаду окремих культур, тоді як інші етнічні групи продовжували проживати в регіоні й далі, а багато проживають і дотепер. Однак більшість індіанців, які населяють басейн річки сьогодні, походять від інших племен, що почали освоювати цей регіон близько тисячі років тому. Європейці вперше дістались басейну річки в XVI столітті, коли дослідники з Іспанії почали наносити цей регіон на мапу й проголошувати його своїм, а згодом він став частиною Мексики, після проголошення її незалежності 1821 року. Ранні стосунки європейців з корінним населенням обмежувалися головним чином торгівлею хутром[en] у верхів'ях Колорадо, а також спорадичними торговими відносинами в нижній течії річки[2].
Навіть після того, як 1846 року більша частина басейну Колорадо увійшла до складу США, значна частина течії річки була абсолютно невивченою, а розташування її витоків і гирла часто ставало предметом міфів і спекуляцій. Річку досліджувало безліч експедицій. Однією з перших була експедиція Джона Веслі Пауелла[en], що пройшла через пороги Гранд-Каньйону в 1869 році. Вони зібрали цінну інформацію, яка пізніше дозволить облаштувати річку для судноплавства і водопостачання. Європейці почали заселяти басейн Колорадо у великих масштабах у середині XIX століття; поява судноплавства забезпечила транспортне сполучення вздовж річок Колорадо і Гіла, а також сприяла розвитку в регіоні торгівлі. Заселення верхньої частини басейну Колорадо пов'язане зі знайденими тут у 1860-х і 70-х роках великими запасами золота.
На межі XIX і XX століть у басейні річки Колорадо почалося масштабне будівництво гідротехнічних споруд. Багато керівництв були зібрані в серії міжнародних і внутрішніх договорів з розвитку Колорадо, відомій під назвою «Закон річки»[3]. Основною рушійною силою гідротехнічних та інженерних проектів був федеральний уряд США, хоча в них також брало участь багато державних і приватних компаній; більшу частину гребель побудовано між 1910 і 1970 роками, а ключову ланку цієї системи, Греблю Гувера, завершили 1935 року. На сьогодні Колорадо є однією з найбільш контрольованих річок в світі. Проте, зниження витрати води і надмірне використання водних ресурсів до середини XXI століття може привести до їх нестачі, поставивши під загрозу водопостачання та виробництво електроенергії[4][5].
Берёт начало в Скалистых горах штата Колорадо и течёт преимущественно на юго-запад, вплоть до водохранилища Мид на границе Аризоны и Невады, откуда резко поворачивает на юг и течёт в этом направлении уже вплоть до своего устья. Пересекая границу с Мексикой, река Колорадо образует обширную дельту, впадая в Калифорнийский залив Тихого океана. Когда-то это утверждение было ещё вполне справедливым. За последние 20 лет речная вода лишь пять раз достигала Калифорнийского залива — во время очень сильных паводков. Последний случай, когда воды реки дошли до моря, произошëл в паводок 1998 года
На севере Европы (Финляндия, Швеция, Норвегия, Россия) преобладают еловые леса, в Северной Америке (Канада, Аляска) — еловые леса с примесью лиственницы американской. Для тайги Урала характерны светлохвойные леса из сосны обыкновенной. В Сибири и на Дальнем Востоке господствует редкостойная лиственничная тайга с подлеском из кедрового стланика, рододендрона даурского и других растений.Животные-Животный мир тайги богаче и разнообразнее, чем тундры, но беднее фауны широколиственных и смешанных лесов. Широко распространены рысь, росомаха, волк, лиса, бурый медведь, выдра, соболь, ласка, горностай и др.; многочисленны зайцы, бурозубки, грызуны: бобры, бурундуки, мыши, полёвки, белки и летяги. Из копытны встречаются северный и благородный олень, лось, косуля, кабарга (в Сибири), лесной бизон (в Канаде) и вапити (в Северной Америке и на Дальнем Востоке).
Во многие участки тайги проникают лесные и лесолуговые виды, свойственные преимущественно лиственным лесам с менее суровым климатом: кутора, европейский ёж, заяц-русак, желтогорлая, лесная и полеваямыши, мышь-малютка, обыкновенная полёвка, куница, чёрный хорь, норка, благородный олень, косуля. Эндемичныдля сибирской тайги соболь, лесной лемминг, алтайский крот, плоскочерепная, темнозубая, крошечная бурозубки.
В тайге гнездится более 300 видов птиц. Обычны глухарь, обыкновенный рябчик, кедровка, клесты, несколько видов дятлови сов. Такие таёжные виды птиц, как сибирский дрозд, белошейная зонотрихия, зелёный лесной певун, на зиму мигрируют на юг. Для тайги Северной Америки типичны американские виды тех же родов, что и в Евразии (канадская рысь, американский соболь, соболевидная куница, американский заяц, пенсильванская полёвка).
Для распространения хладнокровных животных морозные зимы в тайге составляют существенное препятствие. Пресмыкающиеся практически отсутствуют (в Евразии встречаются три вида — обыкновенная гадюка, подвязочная змея обычная и живородящая ящерица), из сибирский углозуб, саламандры, лесная лягушка, леопардовая лягушка, американская жаба. Насекомые многочисленны (в Канаде встречается около 32 000 видов насекомых); обилен гнус.
В таёжном лесу по сравнению с лесотундрой условия для жизни животных благоприятнее. Здесь больше оседлых животных. Нигде в мире, кроме тайги, не водится столько пушных зверей.
В зимний период подавляющее число видов беспозвоночных, все земноводныеи пресмыкающиеся, а также некоторые виды млекопитающих погружаются в анабиоз и зимнюю спячку, снижается активность ряда других животных.
Изменение тайги человеком (вырубка, пожары, разработка полезных ископаемых) вызывает существенные изменения фауны — сокращение численности традиционных видов, внедрение новых (тетерев, обыкновенный хомяк).Погода летом 14 градусов тепла а зимой около 40 мороза. Люди в основном охотяца и содержат оленей.