Большой страстью художника Сергея Виноградова было рисование старинных усадеб. Подобным пейзажам посвящен целый период его творчества, охвативший без малого двадцать лет его жизни. Вместе со Станиславом Жуковским Виноградов стал основатель целого направления в русской живописи, которое так и назвали "усадебным". Помимо собственно усадеб, Виноградов изображал дворцы, парки, дворцовые интерьеры. В те годы живопись Виноградова была невероятно популярной – богатые люди становились в очередь, чтобы заказать ему картину с интерьерами собственного дома или пейзаж с изображением сада.
Всем картинам Виноградова этого периода присуще приподнятое настроение; достигается оно в первую очередь за счет ощущения солнечного дня, который художник изображал на всех своих картинах. В жизни художник был настолько же позитивен и активен – организовывал выставки, знакомил людей между собой, был отчасти меценатом в сфере искусства. В последний период жизни, во времена Советской власти, эмигрировал в Латвию.
На картине "Усадьба" изображен старинный особняк в окружении цветов и зелени. Судя по цвету, особняк сложен из кирпича; к входу с высокими застекленными дверьми ведет парадная лестница, увитая плющом. На втором этаже – очаровательный балкончик, выходящий в сад. Подъездная дорожка петляет между аккуратно подстриженных кустов и клумб с яркими цветами. Прозрачный воздух, солнце, заливающее всю картину, разноцветье красок – по замыслу художника, картина неизменно должна была поднимать настроение каждому, кто смотрит на нее.
Як відомо, географія – це наука про Землю загалом і, насамперед, про її поверхню, представлену географічною оболонкою. Видатний вітчизняний учений Володимир Вернадський називав поверхню Землі її “обличчям”. На ньому постійно відображаються сліди діяльності природи та людського суспільства, а також результати їх взаємодії.
Природні компоненти земної поверхні, їх поєднання на певних територіях у природні комплекси, відмінності цих компонентів і комплексів від місця до місця вивчає природнича вітка географічної науки – фізична географія. Однак ви вже мали змогу переконатися, що “чистих” природних комплексів, які не відчули б на собі впливу людської діяльності чи не були б видозмінені нею, у світі залишається все менше, а в багатьох країнах (у т. ч. в Україні) таких майже не залишилося зовсім. Людина, яка зорганізована в людське суспільство, своєю діяльністю перетворює природні ландшафти в природно-антропогенні, а географічну оболонку – у так звану ойкумену. Суспільство й ойкумена з погляду територіальних відмінностей є об’єктами вивчення суспільної вітки географічної науки – економічної і соціальної географії. Коротко розглянемо ці поняття.
Економічна і соціальна географія вивчає територіальну організацію суспільства та його складових частин – населення, економічної, соціальної, політичної сфер. Цю географічну науку називають ще соціально-економічною географією, а віднедавна також суспільною географією, що найбільш повно відображає зміст дисципліни. Суспільна географія, як і фізична, досліджує свій об’єкт на різних територіальних рівнях – загальносвітовому (глобальному), регіональному, державному, внутрішньодержавному. А тому існує економічна і соціальна географія світу, Євразії, Європи, України, певної адміністративної області, району.
Із визначення даної дисципліни видно, що її тематика надзвичайно широка. Вивчення економічної і соціальної географії своєї держави має важливе значення для пізнання і розуміння об’єктів, явищ і процесів, що нас оточують чи відбуваються на наших очах, учасниками яких ми часто є самі.
Актуальність суспільної географії України як науки і навчального курсу останнім часом зросла у зв’язку з тими глибокими змінами, які відбуваються в українському суспільстві. На початку 90-х рр. XX ст. Україна здобула незалежність і вступила у перехідний період соціально-економічного розвитку, під час якого відбувається злам старих суспільних відносин і створення нових політичної та економічної систем, формування нової соціальної політики тощо. Ці перетворення складні і досить суперечливі, часто подібні до тих, що відбуваються в сусідніх країнах, або ж мають своє національне “обличчя”. Крім цього, вже тривалий час в Україні існують проблеми народонаселення й екології, які по-різному проявляються на тій чи іншій території країни. У всьому цьому допомагає зорієнтуватися суспільна географія України. Вона також знайомить учнів з місцем нашої держави у системі світового суспільного розвитку, показує її на тлі глобальних проблем людства.
Склад економічної і соціальної географії
Оскільки об’єкти дослідження суспільної географії дуже різноманітні, то сама наука є розгалуженою сукупністю дисциплін. Насамперед у ній виокремлюють географію населення, соціальну географію, економічну географію, політичну географію (мал. 1).
Географія населення досліджує особливості та закономірності територіальної організації населення, його відтворення, структуру та ін.
Економічна географія, об’єктом якої є виробнича сфера суспільства та окремі її галузі й підгалузі, найбільш поділена. Наприклад, у географії промисловості розрізняють географію паливно-енергетичної, металургійної промисловості, машинобудування та інших галузей, у географії сільського господарства – географію рослинництва і тваринництва.
Саванна. Эта природная зона расположена в основном в пределах субэкваториального климата, хотя она есть также в пределах тропического и субтропического поясов. В климате этой зоны ясно выражена смена влажного и сухого сезона года при неизменно высоких температурах (от + 15°С до +32°С). По мере удаления от экватора период влажного сезона с 8-9 месяцев уменьшается до 2-3, а осадки — от 2000 до 250 мм в год.
Для саванн характерно преобладание травянистого покрова, среди которого господствуют высокие (до 5 м) злаки. Среди них редко растут кустарники и одиночные деревья. Травяной покров близ границ с экваториальным поясом очень густой и высокий, а у границ с полупустынями — разреженный. Подобная закономерность прослеживается и у деревьев: частота их увеличивается по направлению к экватору. Среди деревьев саванн можно встретить разнообразные пальмы, зонтичные акации, древовидные кактусы, эвкалипты, баобабы, запасающие воду.
Почвы саванн зависят от продолжительности сезона дождей. Ближе к экваториальным лесам, где сезон дождей длится до 9 месяцев, расположены красные ферралитные почвы. Ближе к границе саванн и полупустыни располагаются красно-бурые почвы, а еще ближе к границе, где дожди выпадают 2-3 месяца, формируются малопродуктивные почвы с тонким слоем перегноя.
Очень богат и разнообразен животный мир саванн, так как высокий травяной покров обеспечивает животных кормом. Здесь обитают слоны, жирафы, бегемоты, зебры, которые привлекают в свою очередь львов, гиен и других хищников. Богат и мир птиц этой зоны. Здесь обитают нектарницы, страусы — самые крупные птицы на Земле, птица-секретарь, которая охотится за мелкими животными и пресмыкающимися. Много в саванне и термитов.
Саванны широко распространены в Африке, где занимают 40% территории материка, в Южной Америке, Австралии и Индии.
Высокотравные саванны в Южной Америке, на левобережье реки Ориноко, с густым, главным образом злаковым травяным покровом, с отдельными экземплярами или группами деревьев, называются льяносы (от исп. множ. числа «равнины»). Саванны Бразильского плато, где располагается район интенсивного животноводства, называются кампосами.
Сегодня саванны играют очень большую роль в хозяйственной жизни человека. Значительные площади этой зоны распаханы, здесь выращивают зерновые, хлопчатник, арахис, джут, сахарный тростник. В более засушливых местах развито животноводство. Породы многих деревьев используют в хозяйстве, так как их древесина не гниет в воде. Деятельность человека часто приводит к опустыниванию саванн.